Маловідома Чернігівщина: Домницький монастир

Домницький Різдва Богородиці чоловічий монастир знаходиться за сім 

кілометрів від невеликого містечка Березна Чернігівського району посеред прадавнього соснового лісу.

Причиною побудови монастиря на цьому місці стала цікава історія-легенда. За переказами, пішли якось сліпа дівчинка з мамою до лісу, де заблудилися. Ось дитині почувся голос звідкись: «Підійди до мене», на що вона перелякано відповіла: «Я сліпа і не знаю куди йти». «А ти підніми голову — і побачиш». Піднявши голову дівчина … прозріла та побачила на дереві ікону. Дівчинка знайшла матір і вони забрали свою «рятівницю» додому та віднесли до церкви у своєму селищі. Нарекли ікону на ім’я річки, що там протікала - Домниці - Пресвятої Богородиці Домницької.

 

Однак, ікона, незрозуміло як, знову поверталася на своє попереднє місце – у ліс. Отож, на місці її появи вирішено побудувати дерев’яну капличку, де б зберігалася ікона. Вона спасла селище Березне від чуми – люди перестали помирати після того, як ікону обнесли тричі навколо села.

 

Слава про чудеса Пресвятої Богородиці Домницької рознеслася далеко. Ікона привертала увагу не тільки простих людей, що йшли до неї зцілюватися, а й меценатів того часу. Так на місці, дерев'яної каплички у 1693 році за ініціативи та на кошти гетьмана Івана Мазепи був заснований Домницький Богородице-Різдвяний чоловічий монастир. Інший гетьман, Іван Скоропадський, побудував нову каплицю для чудотворної ікони, а пізніше — і храм Преображення Господнього з келіями та трапезною. До речі у вівтарі П'ятницької церкви під підлогою, зберігся пень з того дерева, де у давнину з’явився образ. Головний собор Різдва Богородиці за сприяння Феодосія

Углицького, архієпископа Чернігівського, був освячений у 1694 року, а храмовим святом стала десята п’ятниця після Пасхи. Дана традиція зберігається і донині. Того ж року був складений монастирський Синодник.

  В соборі Різдва Богородиці зі Паски до жовтня знаходилась чудотворна ікона, на зиму її переносили до теплої трапезної церкви Св. Параскеви. Така традиція зберігається і до сьогодні. В головному храмі поховано останнього Безбородька по чоловічій лінії – Андрія Ілліча (1783 – 1814).

Далі нелегка доля спіткала монастир: тільки за 20-те століття він встиг декілька раз відкритися та закритися, на його території розташувалися то комуна, то сільськогосподарська артіль, то лікувально-трудовий профілакторій то притулок для бездомних дітей. Під час німецької окупації було відкрито жіночий Свято-Параскевицький монастир, що проіснував трохи більше 10 років. Останні роки на території монастиря була виправна

колонія.

З 1992 року почалося нове життя обителі — віруючим Домницького монастиря була передана церква св. Параскеви, у 2011 році - храм Різдва Пресвятої Богородиці який був повністю відреставрований та у липні 2016 року у ньому відбулася перша служба. І через всі роки пройшла та дожила до наших днів чудотворна ікона!

 

За 100 м від монастиря б’є джерело, над яким збудували криницю. Біля неї збудована міні-купальня, завжди є відро та кружка, аби подорожні могли напитися цілющої води. Про її чудотворні властивості, як і про ікону ходять легенди та перекази. У монастирі всього 4 постійні жителі монахи, які і дають лад усьому, ще і підсобне господарство тримають.

За матеріалами Вікторії Неруш