Загиблі герої Чернігівщини: Олександр Єсипенко
"З перших днів війни хотів потрапити до лав ЗСУ, але йому відмовляли з різних причин, він допомагав і готував коктейлі, допомагав волонтерам, бо не міг в такий важкий для батьківщини момент нічого не робити для перемоги над ворогом", - пише мати Олександра.
"Санька дуже любив життя, був веселимавжди приходив людям на допомогу. Він був творчою людиною, грав на гітарі і любив вірші. Був дуже відповідальним, турботливим. За своє таке коротке життя він зробив багато добра людям", - ділиться спогадами Юлія Єсипенко.
Контракт зі ЗСУ Олександр підписав 12 березня. Через тиждень йому присвоїли звання лейтенанта. Перед цим Олександр закінчив Ніжинський державний університет, Сумське вище артилерійське командне училище, де отримав звання «молодший лейтенант». Три роки тому служив на Львівщині, на Яворівському полігоні, який перебуває у підпорядкуванні Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Там він вивчився на мінометника.
Жінка каже, відколи син підписав контракт, з ним спілкувалася часто, у них була домовленість, що кожного дня він писатиме, що живий. Навіть, якщо Олександр був дуже зайнятий і не міг писати, він завжди у повідомленні ставив хрестик – це означає, що він живий. Таке повідомлення Юлія отримала зранку 30 березня, у день його смерті. Більше на зв'язок Олександр не виходив.
За життя Олександр хотів створити свій бізнес, мріяв одружитися. Встиг навіть освідчитися дівчині. Весілля мало відбутися у квітні.
«Хотів одружитися у квітні. Вони зустрічалися три роки. У них 14 чи 15 квітня мала бути річниця, як він освідчився. Вони хотіли тоді і розписатися. Все тягнули й тягнули. А тоді війна почалася, він сказав, що немає куди відтягувати, треба розписуватися», - говорить Юлія.
Олександр Єсипенко посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. Поховали його 31 березня на кладовищі у Ніжині.
Коментарі
Дописати коментар