Загиблі герої Чернігівщини: Володимир Настич

Про побратимів Володимира Настича Дмитра Музирьова і Дмитра Лук'яненка ви вже читали у наших матеріалах. Найстаршим із поліцейських-героїв був Володимир Настич. 

Всі троє поліцейських були яскравим прикладом самовідданої любові до рідної землі та обраної професії. Вони навічно залишаться бійцями підрозділу, в якому служили. 

Колега загиблих Олександр Рубель згадує, що в день загибелі побратимів вони разом прибули у приміське село Киїнку. Поліцейські з військовими зайняли бойові позиції, аби дати відсіч ворожій колоні, яка намагалася прорватися в місто Чернігів. – Почався інтенсивний обстріл, лунали вибухи. На жаль, внаслідок ворожої атаки наші хлопці загинули, – розповідає Олександр Рубель. – Дмитро Музирьов, Володимир Настич та Дмитро Лук’яненко сумлінно виконували свій службовий обов’язок та до кінця стояли на захисті громадян.

Найстаршим та найдосвідченішим з них був Володимир Настич. Мужній, цілеспрямований, відважний, щирий та позитивний – таким пам’ятатимуть поліцейського його колеги, рідні, друзі. Разом з побратимами-спецпризначенцями він потрапив під удар російського «Смерчу». 28 лютого мав бути останнім робочим днем Володимира перед виходом на пенсію, а став останнім днем його життя…

Володимир Настич народився 8 серпня 1974 року у Володимирівці Городнянського району. Після служби у Збройних силах України кілька років працював пожежником, а з 1999 року – в органах внутрішніх справ України. З дружиною Лесею вони виховували двох дітей: дочку Анастасію та сина Олександра.

З початком російського вторгнення на нашу землю Володимир без вагань став на захист Батьківщини.

«Володя з дня на день мав офіційно піти на пенсію. Дуже хотів нарешті відпочити, зайнятися улюбленим хобі, – розповідає дружина Володимира Леся Настич. – У вільний від роботи часи він ходив на риболовлю, любив техніку, автомобілі. Тому після виходу на заслужений відпочинок мріяв займатися саме цим. Коли почалася війна, чоловік, не роздумуючи, став на оборону міста. Мені сказав лише: «Я піду!» Швидко зібрався, рюкзак на плечі – і на роботу…»

Колега загиблих Олександр Рубель згадує, що в день загибелі побратимів вони разом прибули у приміське село Киїнку. Поліцейські з військовими зайняли бойові позиції, аби дати відсіч ворожій колоні, яка намагалася прорватися в місто Чернігів.

«Почався інтенсивний обстріл, лунали вибухи. На жаль, внаслідок ворожої атаки наші хлопці загинули, – розповідає Олександр Рубель. – Дмитро Музирьов, Володимир Настич та Дмитро Лук’яненко сумлінно виконували свій службовий обов’язок та до кінця стояли на захисті громадян. Найстаршим та найдосвідченішим з них був Володимир Настич. Він завжди був дуже відповідальним і користувався заслуженою повагою серед колег. 28 лютого мав стати останнім робочим днем Володимира перед виходом на пенсію, а виявився останнім днем його життя…»

Командир роти поліції особливого призначення відзначив, що поліцейський був яскравим прикладом самовідданої любові до рідної землі та обраної професії. Вони навічно залишаться бійцями цього підрозділу.

Володимир Настич,  Дмитро Лук’яненко та Дмитро Музирьов за їхній подвиг було посмертно удостоєно ордена «За мужність» III ступеня.

Пам'ятаймо! Шануємо! Вклоняємося! Дякуємо за ваш подвиг!