Загиблі герої Чернігівщини: Гальченко Віталій. Білкей Сергій. Варава Ігор

Після чотирьох років невідомості підтвердилася загибель 51-річного Захисника Віталія Гальченка

Віталій Гальченко народився 29 травня 1971 року. Навчався у Чернігівській гімназії № 2, після школи здобув фах слюсаря-зварювальника. Працював пожежником у Чорнобилі, згодом займався підприємницькою діяльністю та виготовленням меблів.

У травні 2022 року Віталія призвали до лав Збройних сил України. Він служив командиром стрілецького відділення.

27 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Опитне Бахмутського району на Донеччині воїн загинув. Йому був 51 рік. Особу Захисника вдалося встановити за результатами ДНК-експертизи.

Рідні та близькі згадують Віталія як працьовиту, доброзичливу й товариську людину, люблячого чоловіка та надійного друга.

Сергій Білкей народився 22 березня 1980 року. Він житель селища Ріпки.

Загинув Сергій 12 жовтня 2026 року під час виконання військового обов'язку на Харківському напрямку.

«Він віддав найдорожче — своє життя — за Україну, за мирне майбутнє та можливість кожного з нас жити на рідній землі».

Ігор Варава народився 22 липня 1987 року в селі Шабалинів. Був єдиним сином у батьків.

Після закінчення Шабалинівської школи здобув професію зварювальника у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту, згодом опанував фах механіка у Харківському автомобільно-дорожньому фаховому коледжі.

Три роки проходив військову службу за контрактом.

Проживав на Київщині, працював водієм у Міністерстві охорони здоров’я України.

Разом із дружиною виховував донечку.

Коли у 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, Ігор із перших днів добровільно став на захист України.

Служив у лавах 5-ї окремої штурмової Київської бригади на посаді старшого техніка батареї артилерійської розвідки.

Він пройшов через найгарячіші ділянки фронту – Бахмут, Костянтинівку, Дружківку, Запорізький напрямок. За мужність, відвагу та сумлінну службу був відзначений високими військовими нагородами: почесними нагрудними знаками «Золотий хрест», «Хрест хоробрих», «Хрест пошани».

7 листопада 2026 року поблизу села Новорозівка Запорізької області життя воїна обірвав ворожий удар FPV-дрона по автомобілю, у якому він перебував разом із побратимами під час виконання бойового завдання.

Зі слів мами, Олександри Олександрівни, Ігор був людиною надзвичайно світлої душі. Добрий, щирий, чуйний, він легко знаходив спільну мову з людьми, нікому не бажав зла. За все життя не дозволив собі образити близьких поганим словом. Мав золоті руки, був працьовитим, дбайливим господарем. Його поважали й цінували односельці, друзі та знайомі далеко за межами рідного краю.

Найбільшим скарбом для Ігоря була родина. Він дуже любив батьків, дружину та донечку, турбувався про них, телефонував, писав, підтримував і заспокоював.

Найбільше хотів побути з рідними, розділити з ними щасливі миті. У листопаді Ігор планував приїхати у відпустку, щоб особисто привітати донечку з її десятиріччям. Родина з нетерпінням чекала на зустріч, мріяла про ці дні разом, чекала на татів сюрприз... Війна обірвала життя люблячого сина, чоловіка й батька, залишивши рідних із невимовним болем і порожнечею, яку нічим не заповнити.