"Літературний Чернігів" - останнє число 2020 року

 Підсумкове число мистецького часопису «Літературної спілки «Чернігів»

відкриває традиційно поетична добірка. Її назва - «У кожній часточці всесвіту – диво». Лірична авторка Тетяна Таланцева - ровесниця сучасної української державності - намагається розібратися не лише у почуттях закоханої людини, а сенсі нашого існування:

десь на розпуттях
зірок і метеликів
вороном чорним
будуть трикрапки
злітати з порожніх
неписаних аркушів…

Михась Ткач в оповіданні «Комп’ютерний смог» розкриває тему захисту України у часи сучасної неоголошеної війни із незвичного ракурсу. Новеліст досліджує психологічні впливи на юнаків, які так і не стали чоловіками, а зупинилися в громадянському та патріотичному розвитку. Це про втрачене покоління, яке виросло в тепличних умовах і не бажає з нього виходити.

Часопис друкує добірку поезій Антоніни Корінь «У моєму селі вже немає села»: «І вас, як батьків, тут життя додавило. Ні вас, ані хат, пощезали й могили. Нема вже кому ні копать, ні гребти, Тут вічна робота вам гнула хребти».

Дух канадських прерій сторічної давнини дає змогу відчути вестерн «Вуйко Метро». Його автор виходець із Чернігівщини, а нині житель Канади - Станіслав Настенко. Він занурює читача в оповідання про контрабандистів, які возили спиртне з Америки: «Усі газети в Альберті наступного ранку були розкуплені. Клерки в Лезбріджі, Королівські вершники в Форті Маклауд і колоністи-протестанти в Кардстоні з рук у руки передавали передовицю про зухвалий напад на залізниці».

Добірка поезій Ольги Смольницької починається віршем «Поету: білий гіацинт – чорний гіацинт»: «Що творення – це завжди ешафот, Для тебе наготований жарот».

Владислав Савенок пропонує читачам іронічно-гумористичні погляди на виховання - «Книги чи гроші?». Це уривки з автобіографічної повісті «Листи до онука»:
«Це у нас, українців, у крові – слухати дружин, кивати головою і виловлювати з усієї балаканини тільки малесеньке зерно істини. До речі,Молодший, це в нашому народі є одним із секретів щасливого сімейного життя. Про інші – ще розповім.»

Микола Романюк запрошує прочитати оригінальні добірку поезій «Світ змілів, світ змалів, Він відцвів, наче вишня...». Це свого роду «розмова» з Санею :
«Саня, світ цей складний, мов японське судоку,
Докери, як і сотні років тому, розвантажують доки,
Садівники викорчовують ветхі сади,
Злодії замітають свої сліди...
Діти рабів стали рабами смартфонів,
Смітники стережуть Бороди і Сіфони,
Людство укотре дійшло до якоїсь межі,
Бережи себе, Саня, чуєш мене, бережи...»

Тетяна Стеценко в оповіданні «Ранковий дощ» розповідає історію переселенки з Луганщини і про те, що тримає людину і надає смисл життю. Хоча раніше життя героїні оповідання будувалося зовсім за іншими принципами: «Так і жили: Емма за принципом «мовчи і терпи – така твоя бабська доля». А Віктор – «я мужик тут і господар, а ти – ніхто, й нічого твого тут нема!»

Часопис закінчує друкувати гостросюжетну кіноповість Валерія Коноша «Нащадок». У ній перегукуються події козаччини та сучасних «лихих дев’яностих».

Продовження