Мистецька Чернігівщина: Терентій Пархоменко

Серпень 1902 року. У Харкові вечір XII Археологічного зʼїзду. На невелику сцену виходить тридцятирічний сліпий чоловік у простому вбранні, сідає з бандурою між колінами і починає грати «Морозенка» – історичну пісню про зрадженого і страченого козацького полковника. У залі – Микола Лисенко, Гнат Хоткевич, Опанас Сластьон, Філарет Колесса, Іван Франко, Олена Пчілка, Агатангел Кримський. До ранку наступного дня серед дванадцяти запрошених на зʼїзд кобзарів найкращим офіційно визнають його. Імʼя чоловіка – Терешко Пархоменко. Приїхав він із маленького села Волосківці на Менщині, де народився, де виріс із дитинства сліпим, де й помре через вісім років від побоїв жандармів.

Народився Терешко (у метриках – Терентій) Макарович Пархоменко 28 жовтня (8 листопада за новим стилем) 1872 року у Волосківцях Сосницького повіту Чернігівської губернії – нині це село Менської громади Корюківського району. Батьки – селяни. Осліп у ранньому дитинстві від хвороби. Пізніше у нього народилася донька Євдокія – з пʼяти років вона стане його поводирем, а згодом сама продовжить батькову справу.

Вчитися кобзарського ремесла Терешко пішов до Андрія Гойденка – кобзаря з Менщини, а згодом їздив ще й у Сорочинці на Полтавщину до Михайла Кравченка. Так у його репертуарі зʼєдналися дві великі кобзарські школи – сіверська (чернігівсько-менська) і полтавська. Грав він «чернігівським способом»: бандура стояла сторч між колінами, ліва рука – на басах-бунтах, права – на приструнках, переважно двома пальцями. Інструмент виготовив відомий майстер Петро Сильвестрович Бондар – шість металевих басів і чотирнадцять приструнків.

Пархоменко вирізнявся з-поміж традиційних кобзарів однією рисою: він не тільки памʼятав думи від своїх учителів, а й свідомо читав друковані збірки, які зʼявлялися наприкінці XIX століття – «Думи кобзарські» Бориса Грінченка, записи Павла Чубинського, Петра Безсонова. Читав через інших людей, які проговорювали йому тексти. І переносив те, що чув, у живе виконання. Гнат Хоткевич згодом напише, що Пархоменко – це «цілком новий тип бандуриста, що ще народжується і має велику будущину»: людина, яка повертає «книжним» записам «загублений народний дух». Сам Терешко сформулював це простіше: «всякий співає по своєму норову».

Читати далі