Наукова еліта Чернігівщини: Володимир Барвінок

Володимир Іванович Барвінок – український історик, магістр богослов'я, історик християнської церкви, бібліограф, письменник, діяч УНР, візантолог, викладач українознавства і історії, почесний громадянин Чернігівщини, науковий співробітник ВУАН, археолог, працівник УНІК, видатний архівіст, живописець.

Народився 22 липня 1879 року (ДАЧО ф.679 оп.10 спр.261 стор.389зв.-190) у сімейному маєтку, розташованому на Чернігівщині у селі Охрамієвичі, де його предки жили протягом понад ста років.
Барвінок навчається у Чернігівській Духовній Семінарії, де вивчає давні та сучасні іноземні мови, філософію, образотворче мистецтво та прикладні науки. Закінчує семінарію з першим розрядом у 1901. У 1905 закінчує Київську духовну академію, де його вчителем був відомий літургіст А. А. Дмитрієвський, нині Національний університет «Києво-Могилянська академія». Того ж року 29 червня одружився з Євгенією Воловік (ЦДІАК ф.127 оп.1080 спр.144 стор.25зв.-26) , родом з Умані. Вінчання відбулось в Добро-Миколаївській церкві. Барвінки мешкали на Подолі, вул. Фрунзе, 31.
3 квітня 1906 у Києві народжується його син Борис (ЦДІАК ф.127 оп.1080 спр.178 стор.562зв.-563). В період з 1905 до 1917 проживає у Петербурзі. З 1905 до 1908 навчається у Санкт-Петербурзькому археологічному інституті, з 1908 до 1911 — на історично-філологічному факультеті Петроградського університету, де отримує ступінь магістра богослов'я. З сім'єю він часто відвідує Київ.

Працював у багатьох різноманітних галузях, в першу чергу його цікавила історія України, історія слов'янських народів та українське стародрукарство. Автор праць з історії православної церкви та її діячів, статей історично-юридичного змісту. Описував стародруки київських книгозбірень, Щекавицької та Андріївської церков, латинські та польські стародруки в архівах і бібліотеках Москви та Петербургу. Допомагав академіку М. І. Петрову в підготовці досліджень з історії староукраїнського письменства. Самим відомим його твором є «Нікіфор Влеммід і його твори», який і за наших часів є предметом обговорення серед науковців. Більшість його статей друкувались у журналах та газетах.

"Володимир присвятив значну частку свого життя дослідженню українського минулого. Він вільно читав та перекладав зі стародавніх мов, зокрема латині та давньогрецької мови, реставрував стародруки, очолював та досліджував бібліотеки, що зберігались у Софії Київській та при Михайлівському монастирі. Під час української революції працював чиновником та дипломатом-культурним фахівцем від УНР, а його рідний брат, за поки що не підтвердженими даними, воював у лавах українських армій проти більшовицької навали. Саме цей період і його подальша співпраця з Михайлом Грушевським в Академії наук України здаються мені найцікавішими. Відомо, що він відбув в Росію в складі дипломатичної місії УНР для повернення культурної спадщини, яку тенденційно, за усіх часів, вивозили з України в Росію. Детально про ці події не відомо, можливо подальше дослідження розкриє більше фактів. Володимир Іванович захоплювався мистецтвом, сам писав картини, цікавився археологією, ці та інші його інтереси знайшли відгомін у його нащадках і по наші дні."

– розповідає праправнук Володимира Барвінка Станіслав Барвінок.

Володимир Барвінок — прямий нащадок козацького отамана Івана Барвінка, який заснував місто Барвінкове на Харківщині та брав активну участь у визвольних війнах під проводом Б.Хмельницького й наступних козацьких повстаннях. Легенди про козака-родоначальника передавались кожному новому поколінню. Поки що ми документально цю легенду не підтвердили, але працюємо над цим.
Частина родини Барвінків під час російського терору під проводом Петра І в Україні 1709 року переселилась на Чернігівщину.
Батько Володимира, Барвінок Іван Іванович, був першим киянином Барвінківського роду. Існує версія, що кожного наступного нащадка чоловічого роду родини Барвінків називали Іваном у честь козацького отамана, але з переїздомдо Києва, починаючи саме з Володимира Барвінка, цю традицію зупинили через неактуальність.

Джерело