Письменники Чернігівщини: Григорій Кочур

Феськівчанин, який в інтинській шахті ховав українського «Гамлета» під обкладинками радянських книжок і навчив співв’язня перекладати сонети Шекспіра: невідома історія Григорія Кочура.

Інта, Комі АРСР, кінець 1940-х років. У бараці після зміни на вугільній шахті українець Григорій Кочур, вантажник і нормувальник, працює над перекладом «Гамлета» Шекспіра. Сторінки тримає під обкладинкою радянської пропагандистської брошури: якщо знайдуть - нова стаття. У тому ж табірному вузлі Інтлагу-Мінлагу одночасно сидить інший чернігівець, поет з села Савинки на Корюківщині – Іван Савич Лук'яненко. Обидва тут одночасно з 1948 по 1953-й.

Той самий Кочур у таборі переконує співв'язня Дмитра Паламарчука почати перекладати сонети Шекспіра. Через тридцять років Паламарчук видасть повний український корпус. Українська школа художнього перекладу почалася в інтинському бараку.

Сам Кочур – уродженець Феськівки. Учень Миколи Зерова, лідера київських неокласиків, розстріляного у Сандармоху 1937 року. У 1990 році саме Кочур опублікує статтю «Гроно п'ятірне витримки соловецької», яка поверне Зерова в український літературний канон. У 1995-му, через рік після смерті Кочура, він посмертно отримає Шевченківську премію за томище перекладів «Друге відлуння» – тридцять три літератури, від давньогрецької лірики до поезії XX століття.

А у 2024 році в Ірпені презентували повне видання його «Інтинського зошита» – власної табірної поезії, доповнене шістьма віршами, які зберегла по пам'яті співв'язня Ярослава Людкевич.

Джерело

Сайт пам'яті митця