Історії Воїнів: піхотинець Олег "Грек"

Військовий шлях 43-річного піхотинця «Грека» розпочався у перші дні повномасштабного вторгнення. Після БЗВП він одразу потрапив до бойової бригади. Відтоді його шлях - це роки боїв, втрат, поранень і незламної відданості своїм побратимам.

Але ще до повномасштабного вторгнення Олег пережив важкі особисті втрати. За кілька тижнів до 24 лютого 2022 року він втратив маму. Щоб попрощатися з нею, довелося терміново перервати роботу у Греції та прибути до рідної Черкащини. А вже за рік із життя пішов і його батько.

- Вперше, що таке війна, я відчув під Бахмутом. Хоч тоді умови війни були не такими складними, як зараз, але напрямок уже тоді був дуже важкий. Майже два роки я провів у тому пеклі. Там же отримав і своє перше поранення. Два місяці був на лікуванні, але думками завжди залишався з хлопцями.

Наприкінці грудня 2024 року Олег приєднався до лав 152 ОЄБр.

- Я вже навіть не порахую, скільки в мене було виходів. Я завжди був старшим на позиції, але паралельно допомагав і хлопцям на сусідніх. Коли ти на лінії, страх відходить на другий план.

Про роль піхотинця Олег розмірковує так:

- Служба піхотинця передбачає безпосередній контакт із противником в умовах високої динаміки бойових дій. Ключове завдання - недопущення просування ворога за визначені рубежі оборони. Ураження противника значною мірою забезпечується застосуванням безпілотних систем, однак їх ефективність залежить від низки факторів: технічних обмежень до впливу засобів РЕБ та змін тактичної обстановки. У таких умовах піхота змушена переходити до безпосереднього вогневого контакту, вступаючи у стрілецький бій.

Чоловік пояснює, що критичною стає ситуація у разі викриття позиції противником.

- Останній раз, коли нашу позицію «спалили» і почали розбирати, ми з побратимом сховалися у кущах. Але він тоді, на жаль, загинув. Йому було 33 роки. У такі моменти дуже боляче. Бо це вже не просто хтось там далеко. Це людина, з якою ти ділив воду і їжу, говорив про найвідвертіше.

Історія Олега не лише про бойовий шлях, а й про те, як війна змінює людину зсередини.

- Коли ти дивишся на тих, хто заходить на позиції, хто виходить, хто повертається, а хто - ні, ти вже по-іншому розглядаєш життя як таке. Дуже багато починаєш розуміти. І дуже швидко бачиш, хто є хто.

За особисту відвагу, самовідданість та хоробрість, проявлені у боях, сержант Олег Скорик отримав відзнаку Президента України «Хрест бойових заслуг».

Так працює ця війна: розвідка знаходить, дрони працюють, артилерія накриває. Але в якийсь момент усе зводиться до однієї точки, де лишається людина, яка тримає лінію не на мапі, а ногами на землі. Щоб відвоювати землю, треба зайти і втримати.

Тож завжди останню крапку ставить піхота.

Джерело