Загиблі герої Чернігівщини: Власенко Андрій. Хахула Максим. Ткачук Андрій

Андрій Віталійович Власенко народився 8 вересня 1977 року в селі Орликівка на Чернігівщині. Закінчив місцеву школу. Потім вивчився на електрогазозварника у Чернігівському ПТУ №10.

"Працював за професією на ЗАЗі — він був електрогазозварником від Бога. Одружився, мав трьох дітей", — згадують про Андрія Власенка його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.

24 лютого 2022 року чоловік добровольцем долучився до захисту України. Боронив Чернігів.

Нагороджений медаллю "За оборону Чернігова" посмертно.

Загинув захисник 23 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку.

Попрощалися та поховали Андрія Власенка у Чернігові на кладовищі у Ялівщині.

Максим Васильович Хахула народився 28 січня 1989 року на Черкащині. Ще зовсім маленьким разом із мамою переїхав до Шабалинова, де виріс і у 2007 році закінчив школу.

Згодом здобув професію газоелектрозварювальника. Проживав у Шабалинові.

Із 2013 по 2018 рік жив на малій батьківщині дружини – у селі Кнути. Працював у лісництві.

Із 2018 року сім’я, де вже народилися дві доньки, повернулася до Шабалинова. Максим працював у Коропі.

Люди пам’ятають його як майстра із «золотими руками» – він постійно приходив на допомогу односельцям. Умів усе: скласти піч чи грубу, провести електрику, облаштувати водопостачання, виконати столярні роботи, зробити опалення чи закласти фундамент. До всього брався з відповідальністю і швидко навчався новому.

12 січня 2023 року наш земляк став до захисту України.

Спочатку у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади боронив Луганщину, Серебрянський ліс.

Через місяць приєднався до 3-ї окремої штурмової бригади, сформованої на базі полку «Азов». Разом із побратимами тримав оборону на Донеччині – у Бахмуті, Авдіївці, Орлівці, стримував наступ ворога на Ласточкине (нині Криничне).

Служив старшим стрільцем-оператором механізованого відділення механізованого батальйону

Своє 35-річчя захисник зустрів удома, поруч із родиною, перебуваючи у відпустці.

А вже менш ніж за місяць – 22 лютого 2024 року – загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Орлівка Покровського району Донецької області, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.

У захисника залишилися мама, дружина та дві доньки.

Ткачук Андрій Сергійович народився 16 жовтня 1982 року у Сосниці Чернігівської області.

У 1998 році закінчив Сосницьку неповну середню школу, а у 2002 році – Сосницький сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку, здобувши спеціальність бухгалтера.

Андрій зростав у родині разом із молодшою сестрою Наталією. Брат і сестра мали гарні та близькі стосунки, завжди підтримували одне одного, піклувалися та допомагали у різних життєвих ситуаціях. У шкільні роки захисник захоплювався математикою — це був його улюблений предмет. Багато читав, любив книги та цікавився різними історіями. За характером був веселим, жартівливим і добрим. Легко знаходив спільну мову з людьми та завжди міг підняти настрій оточуючим. Завжди співпереживав іншим, ніколи не залишався осторонь чужої біди, був готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував.

Андрій був дуже вправним і працьовитим чоловіком, який багато чого вмів робити власноруч. Сам клав плитку, добре розумівся на електриці, виконував будівельні та ремонтні роботи по дому. Не боявся роботи й за багато справ брався сам, адже мав золоті руки та прагнув усе зробити якісно.

Одним із найбільших його захоплень були мотоцикли. Він любив кататися на них, а ще із задоволенням ремонтував їх, міг годинами займатися технікою та власноруч усувати несправності.

Андрій був неодруженим, власної сім’ї не створив. Проте для своїх рідних він завжди залишався турботливим сином, люблячим братом і людиною, на яку можна було покластися.

У 2003–2004 роках захисник проходив строкову військову службу. Після її завершення поїхав до Києва на заробітки, де близько трьох-чотирьох років працював у будівельній сфері. Повернувшись додому, працював у сільськогосподарському підприємстві. У 2014–2015 роках, коли Україна потребувала захисту, Андрій добровольцем пішов захищати свою країну. Проходив службу у Гончарівську. Це був свідомий вибір людини, яка не залишилася осторонь у важкий для держави час. Після завершення служби повернувся до мирного життя та знову вирушив на заробітки.

4 червня 2025 року Андрій  був призваний на військову службу за мобілізацією. Служив у військовій частині А2582 на посаді стрільця у десантно-штурмових військах. Спочатку  направили до Чернігова, згодом захисник близько двох місяців перебував у Гончарівську, а потім був  Покровський напрямок. Андрій розумів, що війна — це небезпека, але не дозволяв страху зупинити його. Він говорив просто: «Це війна. Уб’ють — так уб’ють». Не шукав виправдань і не уникав служби. Казав, що все одно комусь потрібно воювати, комусь потрібно захищати Україну. Він свідомо прийняв свій обов’язок захисника й до останнього залишався вірним своєму рішенню — бути там, де був потрібен. Серед побратимів Андрія знали за позивним «Ткач» — так його називали за прізвищем.

Із мамою Андрій підтримував тісний зв’язок — за можливості телефонував їй щодня. Він добре знав, як рідні переживають за нього, тому завжди попереджав, коли вирушав на завдання і певний час не матиме можливості виходити на зв’язок. Під час служби Андрій часто розповідав мамі про своє життя. В останній розмові, перед тим, як захисника відправили на завдання на Покровському напрямку,  він казав, що їх тут дуже добре годують, навіть надсилав мамі фотографії. Для неї ці прості слова й світлини сьогодні мають особливе значення, адже це були одні з останніх звісток від її сина.

Під час виконання завдання відбувся бій. Із восьми військовослужбовців додому повернулися лише двоє. 3 вересня 2025 року рідним повідомили, що Андрій вважається зниклим безвісти. Згодом командир військової частини повідомив мамі, що, бачив, як українських військовослужбовців взяли в полон. Родина продовжувала чекати й сподіватися на повернення Андрія.

Навесні, під час одного з обмінів тілами загиблих, серед повернутих до України тіл був і Андрій. Його тіло мало численні тяжкі ушкодження, що свідчило про жорстоке поводження. Для встановлення особи та остаточного підтвердження загибелі була проведена ДНК-експертиза. Її результати підтвердили найстрашніше — Андрій загинув в районі населеного пункту Новоторецьке Покровського району Донецької області.

Захиснику назавжди залишиться 42 роки.

Похований 8 травня 2026 року на центральному кладовищі у Сосниці.