Постаті: Осип Твердовський

1-го листопада 1891 року в Ніжині народився Осип Микитович Твердовський - герой Крутянського бою, фронтовик Армії Української Народної Республіки, один із засновників Організації Українських Націоналістів.

Осип Твердовський – уродженець м. Ніжина Чернігівської губернії, народився 1 листопада 1891 р. у заможній козацькій родині. Його батько – ніжинський козак Матвій Симеонович Твердун, мати – Євдокія Іванівна. Викликає непорозуміння незбіг прізвища батька із синовим. Однак аналіз записів метричних книг з 1887-го по 1894 pp. вказує на те, що Твердуни цілком ідентичні з Твердовськими. Про основні віхи життєвого шляху Твердовського-Твердуна ми дізнаємося з його некролога в "Розбудові нації" (травень - червень 1930 p.), друкованому органі Проводу Українських Націоналістів, з¬снованому в січні 1928 p.: "Середню освіту отримав при ніжинській гімназії. З вибухом світової війни служив в 176 переволоченськім полку, де скінчив школу хорунжих. За великої війни був поранений, як людина надзвичайно хоробра нагороджений був численними відзнаками аж по орден св. Юрія ("Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия") включно. На початку революції 1917 р. брав участь у боях як комендант (командир) українізованого куреня під Тарнополем (сучасна назва– ернопіль), де вдруге був поранений у голову. По загоєнні рани, замість дати зробити собі конче потрібну операцію голови та основно лікуватися, втікає під час навали большевиків (наступ Муравйова) зі шпиталю, продирається до Ніжина, де й організує український відділ та вирушає зі своїм братом Матвієм на станцію Крути проти армії Муравйова, що тоді наступала на Україну. Враз із студентським відділом, що й собі туди прибув, боронить станцію Крути; оточений із усіх боків та не маючи вільного шляху до відступу, він з рештками свого відділу та з окликом "Слава Україні!" продирається через густі ворожі лави та відходить до Ніжина".

Ймовірно, Осип Твердовський очолив загін Вільного козацтва десь з 80 вояків, який брав участь у легендарному бою під Крутами.

Далі у некролозі так описано його життя: «По занятті того міста большевиками переховується зі своїм відділом по лісах, звідки робить безперестанні випади до опанованого большевиками міста; по тяжких боях виганяє большевиків із міста та опановує його до приходу німців. Тоді вступає в київську інструкторську школу, по закінченні якої призначений є до брацлавського полку м. Тульчин. Там,як один із найкращих старшин, стає командантом підстаршинської інструкторської сотні. Невдовзі відкомандирований до 1-го київського сердюцького полку, але відмовляється в ньому служить тому, що складався він майже з самих московських старшин, настроєних ворожо до українців, та повертає до брацлавського полку. Під час протигетьманського повстання (1918) бере активну участь у боротьбі з московськими карними відділами. За часів Директорії УНР був заступником коменданта броневого поїзду "Помста" (коли командантом був його брат), а невдовзі й командантом та вславився низкою героїчних вчинків".

Відомо з, інших джерел, що його бронепотяг узяв участь у битві за Вапнярку на Вінниччині 26 – 27 липня 1919 p., яка завершилася перемогою 3-ї Залізної дивізії армії УНР. Заподіяв шкоду ворожому бронепотяга Армії півдня Росії (білогвардійцям). Також успішно захистив відступ української армії біля села Сербинівка на Хмельниччині, проте зазнав важких втрат в особовому складі.

У некролозі так розповідають про його подальшу долю: "Ранений у боротьбі з большевиками попадає в польський полон (Ланцут, Бересть Литовський]); там незабаром вступає до 6 стр[ілецької] дивізії армії УНР та при відході дивізії на фронт є призначений на бронепотяг. Попавши по-друге на інтерновання до Польщі, працює як робітник у Каліші, жертвуючи з зароблених грошей великі суми на ріжні національні потреби (напр. [...] на "Українську Трибуну"). Але незабаром залишає Польщу та переїжджає до Західної Європи. Працює тяжко в копальнях у Франції, потім на фабриці, а. вкінці переноситься до Люксембургу. З тяжко зароблених грошей залишає собі мінімальну частину; решту віддає ріжним українським установам та організаціям, як рівнож допомагає батькам, [які] залишилися без кусника хліба". 3 1925 р. патріот із Ніжина вступає до ЛУН (Легія українських націоналістів) і очолює зі своїм соратником Чубом секцію Легії в Люксембурзі. До цієї секції вступили також однодумці, які проживали в суміжних районах Франції.

У некролозі дана характерна для українських патріотів мотивація вступу О. Твердовського долав ОУН: "Будучи заклятим ворогом орієнтації на окупантів України, вступає до "Організації Українських Націоналістів", де й веде активну роботу; зокрема – спільно з п. Чубом закладає Відділ ОУН у Люксембурзі та всю свою енергію вкладає для його поширення та зміцнення". Тобто наголошено, що він не змирився з поразкою Української революції 1917 - 1921 pp. і продовжив боротьбу за незалежну соборну Українську державу. Цей відділ організації охоплював своєю діяльністю й «суміжні терени Франції», а сам Твердовський був уповноваженим "ПУН-у для керівництва працею ОУН" у цьому регіоні. Іншими словами, він сам належав до проводу організації і відповідно мав велику довіру в Євгена Коновальця, керівника ОУН. 16 квітня 1930 р. О. Твердовський «помер після операції мозку... в Еші-Альзету князівстві Люксембург. Причина смерті – старі фронтові рани. Опис похорону незламного борця за волю України в некролозі дає можливість оцінити авторитет і вплив Твердовського серед українських емігрантів і місцевого населення, самої ОУН. Вони «відбулися дуже врочисто в великодню п'ятницю з дому Флямангів, які забрали тіло небіщика із шпиталю до себе, кажучи: «Жив він у нас, то від нас мусить і вийти на вічний спочинок». У похоронах узяло участь українське громадянство з національними прапорами та вінками й місцеве населення. Зокрема були представники Відділів ОУН з Кнютанжуй Омеркуру; Відділ із Крезо надіслав національну стрічку з написом; інші Відділи ОУН. у Франції та Бельгії надіслали вислови співчуття. Рівнож у похоронах брали участь члени «Української Громади» в Оден-лє-Тіш з головою її п. Нікитином та прапором. Було 9 вінків од українців, а 4 від місцевого населення; зокрема звертали увагу написи: ... [у тексті подано п'ять написів французькою мовою, загальний смисл яких, що вони від будинку Фламангів, колег, товаришів і робітників заводу "Arbend", де працював 0. Твердовський. — С. Б.], "від Організації Українських Націоналістів в Омеркурі", "Від Української Громади в Оден-лє-Тіш", «Незабутньому однодумцеві» від націоналістів у Кнютанжі, "Від запорожців в Омеркурі", "Т-во вояків Армії У.Н.Р", "Кумові від кумів та хресника" від сім'ї Павленків та ин[ших]. Крім того було кілька вінків од незнаних осіб. Домовину проводили три місцеві священики-францишканці. Брав участь також український хор із Оден-лє-Тіш. О год. 4-ій відспівано коротку літію, потім цілу панахиду, і величний похід під спів "священий Боже" вирушив на цвинтар. Над могилою виголосив промову у французькій та українській мовах п. Шкрабій, вказавши на заслуги покійника перед Українською Нацією, попроїдав покійного п. Рогозний, кинувши в могилу китицю квітів". Своє співчуття з приводу втрати окремо надіслав ПУН. Керівництво організації охарактеризувало Твердовського як високоідейну людину, взірцевого члена ОУН «та загально любимого товариша, що користувався великим автори¬тетом серед української колонії у Франції та Люксембурзі». І були сказані такі прощальні слова фронтовику-націоналісту: "Земля Тобі пером, Друже! Пам'ять Твоя буде між нами жити, а коли спо¬вниться наш спільний ідеал, що присвічував Тобі у твойому такому короткому житті, і український нарід скине із себе кайдани, не забудемо за Тебе: Тіло Твоє спровадимо до рідного краю, щоб спочив Ти на своїй землі, на Україні, яку Ти так безмежно любив!".

(За матеріалами: Бутко С. Осип Твердовський з Ніжина – герой Крут, борець за волю України / Сергій Бутко // СВІТ -інфо. –2015. – 5 лютого. – С. 9.

Пам'ятай про Крути [Електронний ресурс]).

Джерело