Загиблі герої Чернігівщини: Вельський Валентин. Василенко Сергій. Патлатов Сергій

Валентин Вельський народився 17 серпня 1983 року.

Навчався у Чернігівській школі №34. У 2000 році вступив до Ніжинського коледжу культури та мистецтв.

У 2007 році вступив до Чернігівського комерційного технікуму, після закінчення якого працював на державних та приватних підприємствах.

З перших днів війни долучився до лав ЗСУ.

Загинув 29 квітня 2026 року.

Поховали бійця у Чернігові на кладовищі "Яцево".

Солдат Сергій Василенко (29.05.1983 -7.05.2026) народився та виріс у Держанівці. Навчався у сільській школі. Професійну освіту здобував у Мринському СПТУ.

До початку повномасштабного вторгнення працював за професією - водієм в різних організаціях.

У листопаді 2022 року Сергія мобілізували до лав Збройних Сил України. Він був водієм 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу мотопіхотного батальйону.

Він служив на Донецькому напрямку. За рік після початку служби отримав тяжке поранення під Краматорськом. Після цього було довге лікування та реабілітація.

Згодом Сергій знову повернувся на службу. Останнім місцем його служби була Сумщина.

Залишаючись вірним військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, наш земляк загинув. Сталося це 7 травня 2026 року в районі населеного пункту Новодмитрівка, Краснопільської громади, Сумської області.

Поховано Героя на сільському кладовищі в рідному селі.

Сергій Анатолійович Патлатов народився 16 квітня 1981 року в місті Мена Чернігівської області. Коли хлопчику було років зо два, родина переїхала до Латвії, а згодом — до Херсона, де він закінчив загальноосвітню школу №30. Усе дитинство, зокрема кожні канікули, Сергій проводив у родичів у Мені, тому це місто стало для нього другим домом.

Сергій мав різнобічні інтереси та шукав себе у різних сферах: здобув технічну освіту, працював бібліотекарем. Згодом вступив до вишу та у 2009 році закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Юрист». Працював у сфері адвокатури, потім у торгівлі. Як людина доброї душі, дуже любив дітей, і вони відповідали йому взаємністю. Хоча він не встиг створити власну сім’ю, був люблячим сином, братом, дядьком, племінником та надійною опорою для рідних.

14 березня 2023 рокуХерсонський РТЦК та СП мобілізував Сергія Патлатова до лав Збройних Сил України. Він мужньо боронив Україну на Донецькому, Куп’янському та Курському напрямках. Із травня 2023-го по вересень 2024 року служив у в/ч 4576 на посаді такелажника артилерійського дивізіону, беручи участь у боях за Часів Яр та Куп’янськ.

У 2024 році після додаткового навчання Воїна перевели до в/ч А4718 на посаду гранатометника механізованого батальйону для виконання завдань на Курському напрямку. Двоюрідна сестра Сергія, Анастасія, згадує, що під час першого бойового виходу брат отримав контузію через вибух ворожого снаряда поблизу траншеї. Під час другого виходу в транспорт, яким Сергій пересувався з побратимами, влучив ворожий FPV-дрон, унаслідок чого двоє військових загинули на місці. З третього завдання воїну довелося вибиратися самостійно, оскільки через безперервні обстріли евакуація була неможливою.

На початку січня 2025 року Сергій вийшов на свій четвертий бойовий вихід поблизу населеного пункту Кругленьке Суджанського району Курської області. Під час запеклих штурмів позиція військових була повністю зруйнована та засипана, а зв’язок із бійцем зник. 5 січня 2025 року рідні отримали сповіщення про те, що Сергій зник безвісти. Попри те що 10 січня евакуаційна група змогла дістати з-під завалів тіла двох його загиблих побратимів, подальші пошуки стали неможливими через постійні обстріли.

Протягом одного року та чотирьох місяців Сергій Патлатов офіційно вважався зниклим безвісти. Лише 9 травня 2026 року родина отримала остаточне підтвердження: Сергій Анатолійович загинув 5 січня 2025 року під час виконання бойового завдання. Факт загибелі підтвердила судово-медична експертиза на основі генетичного аналізу.

У Воїна залишилася одинока мати, яка переїхала до Мени у зв’язку з постійними обстрілами Херсонської громади.

Поховали Сергія Патлатова в Мені з військовими почестями на центральному кладовищі.