Загиблі герої Чернігівщини: Берлог Віталій. Примак Максим. Ковальковський Олександр

Віталій Берлог народився 15 квітня 1992 року в селі Короп’є Козелецького району. У 2008 році закінчив 9 класів. Дитинство та юність були непростими – Віталій ріс і виховувався без батьків. Працював на будівництві в місті Києві.

Із 2017 року проживав у селі Рождественське, де у 2019 році одружився.

11 травня 2022 року він добровольцем став на захист України, проходив службу у 21 окремому стрілецькому батальйоні Сухопутних військ ЗСУ. Згодом був переведений до 5 окремої танкової бригади.

Із 28 грудня 2024 року захисник вважався зниклим безвісти. І аж зараз підтвердилася найстрашніша звістка: у той трагічний день Віталій загинув поблизу населеного пункту Старі Терни Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові

У Віталія Берлога залишилися дружина та маленькі діти – син і донька.

Максим Юрійович Примак народився 20 січня 1991 року в сім’ї робочих. Навчався в місцевій школі №32. Після закінчення школи пішов працювати у будівельну компанію будівельником.

До лав ЗСУ долучився у вересні 2025 року, воював на посаді гранатометника.

Загинув Максим Примак 27 березня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі села Діброва Краматорського району Донецької області.

Поховали воїна у Чернігові на кладовищі "Яцево".

У нього залишилися мама, сестра, племінниця та інші родичі.

Олександр Сергійович Ковальковський народився 26 листопада 1992 року в селі Піски Щорського (нині Сновського) району на Чернігівщині. Ще в дитинстві разом із родиною він переїхав до села Снов'янка Чернігівського району. Тут він зростав, ходив до школи.

Після закінчення Брусилівської школи у 2010 році, Олександр здобув професію столяра та верстатника у Чернігівському професійному деревообробному училищі.

У 2013 році він пройшов строкову службу, а вже у 2014-му одним із перших став на захист суверенітету України, взявши участь в антитерористичній операції (АТО). Повернувшись до цивільного життя у 2016 році, Олександр працював у Кременчуці, а згодом — слюсарем-сантехніком КП "Чернігівводоканал".

У 2017 році чоловік одружився. В подружжя народилися двоє синів — Кирило та Єгор.

У 2024 році Олександр знову доєднався до Сил оборони. Як старший сапер, він виконував завдання на гарячих Херсонському та Донецькому напрямках.

Загинув воїн 15 травня 2026 року в місті Добропілля під час виконання бойового завдання.

Поховали Олександра Ковальковського у Снов'янцы.

У нього залишилися дружина, двоє маленьких синів, батьки та молодший брат.