Постаті: Петро Кузьменко

 У 1860 році Пантелеймон Куліш видавав у Петербурзі альманах «Хата» — одне з перших суто українських літературних видань після Шевченкового заслання. Серед авторів — сам Куліш, його дружина Ганна Барвінок, Тарас Шевченко, Марко Вовчок. І шість віршів молодого автора з Чернігівщини, на той момент майже нікому не відомого: дяка-учителя на ім’я Петро Кузьменко з понорницької парафії. Йому було 29. Через п’ятнадцять років, у 43 роки, він помре в злиднях на хуторі Потітківському — теж на Чернігівщині. А його фольклорні записи через тридцять років після смерті передрукує Борис Грінченко в найповнішому корпусі української народної пісні XIX століття. Це — історія українського літератора середнього таланту, який усе встиг — і нічого не нажив.

Петро Семенович Кузьменко (1831, Понорниця, Чернігівська губернія — 1874, хутір Потітківський, Коропський повіт) — український письменник, поет, етнограф, фольклорист. Народився в родині церковного дяка. Навчався в Чернігівській духовній семінарії, але курсу не завершив — через нестатки. Спершу працював дяком у рідному селі, далі — учителем парафіяльної школи. Дебютував у літературі 1854 року. Друкувався в «Чернігівських губернських відомостях» (1857), альманасі «Хата» Куліша (1860), журналі «Основа» Білозерського (1861–1862), «Чернігівській газеті». Автор балади «Погане поле» (схвалено Кулішем), оповідання «Не так ждалось, да так склалось» (1861, високо оцінено Грінченком), віршів «Ніч», «Підбитий журавель», «Неборак». Окремо — російськомовна поема-пасквіль «Горбиліада», написана в роки матеріальної скрути. Записи народних пісень Кузьменка увійшли до етнографічних збірок Бориса Грінченка та Івана Рудченка (брата Панаса Мирного). Помер у 43 роки. Точне місце поховання невідоме.

Читати далі