Загиблі герої Чернігівщини: Місько Олександр. Петченко Валерій. Курбацький Вадим

Олександр Місько народився 13 жовтня 1979 року.

Закінчив Малозагорівську школу, продовжив навчався у Ніжинському училищі культури і мистецтв імені Марії Заньковецької. Працював художнім керівником у сільському будинку культури.

Після служби в армії був дільничним інспектором міліції у Києві, згодом – зварювальником.

Із перших днів повномасштабної війни Олександр разом із односельцем створив у селі загін самооборони, допомагав людям, дбав про безпеку громади.

У липні 2022 року добровільно став до лав захисників України. Був механіком-водієм самохідної артилерійської установки. Брав участь у боях за Бахмут та Покровського напрямку.

За свою службу був нагороджений подякою командування Національної гвардії України за високі досягнення, ініціативу та наполегливість, а також нагрудним знаком "За стійкість і незламність".

Попрощалися з Олександром у Малій Загорівці.

Валерій Миколайович Петченко народився 8 лютого 1973 року в Оренбурзькій області РФ. Згодом, 1981 року, родина переїхала на батьківщину матері — в Україну. Оселилися в селі Городище на Менщині. Після закінчення восьми класів місцевої школи Валерій опанував професію тракториста у Менському МНВК.

Далі була строкова служба у званні матроса. Повернувшись додому 1993 року, Валерій залишився працювати у рідному селі. Багато років він віддав роботі у колгоспі «Україна», а пізніше, коли господарства реорганізували, став молокозбірником у ФОП з заготівлі молока. З 2015 року до самої мобілізації чоловік працював на Ічнянському молокозаводі.

"У пам’яті односельців Валерій залишився надзвичайно працьовитою, спокійною та доброзичливою людиною. Він був справжнім господарем і надійною підтримкою для своєї родини. Він самотужки виховував двох доньок — Жанну та Інну, ставши для них і батьком, і матір’ю. Його знали як зразкового сім’янина, який усе життя присвятив дітям, а згодом — і маленькому онуку", — пишуть у громаді.

У серпні 2024 року Валерій Петченко долучився до лав ЗСУ. Службу проходив у складі штурмової бригади — 425-й окремий штурмовий батальйон "Скеля". Виконував бойові завданя на Покровському напрямку.

20 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Новогродівка Донецької області під час першого бойового завдання зв’язок із воїном обірвався. Тривалий час Валерій вважався зниклим безвісти. Лише у травні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель бійця.

Попрощалися та поховали Валерія Петченка у селі Городище. У нього залишились мати, дві доньки та онук.