Наукова еліта Чернігівщини: Олександр Кістяківський

Книга мовчала сто тридцять шість років. Її переписали в Глухові 1743-го, понесли в Петербург як кодекс української автономії, і там вона лягла в архів – щоб у 1879 році з нього її дістав і вперше надрукував чоловік із чернігівського села Городище. Села, де його дід ще зовсім недавно належав графам Безбородькам як кріпак, а батько правив службу в дерев’яній церкві за три кроки від попівського подвір’я. Звали цього чоловіка Олександр Федорович Кістяківський.

Стольне і Городище розташовані за три кілометри одне від одного. У першому стояв палац канцлера Олександра Безбородька – той самий, який збудував Джакомо Кваренгі за проєктом, привезеним із Петербурга. У другому – попівський будинок Кістяківських поряд із Свято-Миколаївською церквою 1763 року, дерев’яною, із трьома банями, складеною без жодного цвяха.

Це були два полюси одного світу. Граф Безбородько керував зовнішньою політикою імперії й водночас володів сотнями кріпаків Менщини. Серед них до 1808 року значився Омелян Васильович Кістяківський, дід Олександра. Чому і як саме він отримав волю, можна тільки здогадуватися: за переказом, разом із «вільною» від графа Іллі Андрійовича Безбородька дід прийняв і управління маєтком у Стольному. Син Омеляна, Федір, став священником у Городищі, оженився з донькою тутешнього попа і прийняв церкву свого тестя.

14 (26) березня 1833 року в попівському домі народився Олександр. Поряд із ним зростатимуть брати – Павло, Микола, Василь, Федір. Усі знайдуть себе: в науці, медицині, праві, духовному сані.

Чернігівська духовна семінарія. 1852 рік. Олександр закінчує її – і вибирає не сан, а Київ. У 1853 році вступає на юридичний факультет Університету Святого Володимира.

Це був добрий час для людини, що хоче думати про право. Олександр II готував реформи – селянську, судову, земську. У повітря підіймали слова, за які ще десять років тому судили: цивільне суспільство, рівність перед законом, обмеження державного свавілля. Молодий магістр із Городища писав дисертацію про те, що в Російській імперії довго вважали освяченим Богом: про смертну кару.

«Дослідження про смертну кару» вийшло друком 1867 року. Кістяківський системно розібрав докази на користь страти і показав, чому жоден з них не витримує. Брав статистику європейських країн, які скасували кару, і показував, що злочинність там не зросла. Брав античних авторів і Євангеліє – і доводив, що в жодного з них немає підстав для державного вбивства. У цензурній імперії такі книги пропускали лише тому, що автори лишалися в межах академічної дискусії. Кістяківський у межах залишався – і пробивав їх зсередини.

Через два роки після магістерської він став ординарним професором кафедри кримінального права і судочинства. У 1871–1873 роках поїхав у наукове відрядження: Відень, Гайдельберг, Берлін, Неаполь, Рим. Дивився, як працюють європейські суди і в’язниці. Привіз із поїздки матеріали для майбутньої праці про молодих злочинців і виправні заклади – українська пенологія XIX століття починалася з його нотатників.

Читати далі