Ніжинський огірок: цікаво!

Ніжинський огірок знав як моменти слави, так і повного забуття.

Були часи, коли його навіть виключили з реєстру кращих сортів. А ось своєю “пропискою” у Ніжині сорт зобов’язаний … Богдану Хмельницькому та грекам, що емігрували з Османської імперії. Їх велика колонія свого часу процвітала у місті. Втім, про все по черзі.

Сьогодні Ніжин – невелике, тихе місто на Чернігівщині, але у нього славна і давня історія. Вперше Ніжин згадується в Іпатіївському літопису у 1147 році, а значить він не набагато молодший за Київ, при цьому свого часу статус міста був навіть вище, ніж у столиці України.

У 1625 р. за указом польського короля Сигізмунда III, завдяки своєму стратегічному положенню, Ніжин отримав небачені привілеї — Магдебурзьке право. Поляки хотіли перетворити місто на кордоні з Московією в потужну, укріплену фортецю та всіма правдами-неправдами приваблювали сюди людей. Однак Ніжин так і не став невіддільною частиною Речі Посполитої, більш того, городяни раз у раз доставляли клопіт полякам. Через кілька років після отримання Магдебурзького права,

у 1631 р. ніжинські козаки повстали, відмовившись впустити у місто регулярні війська корони. А у 1638 р. ніжинці під проводом Степана Остряниці, вийшовши з міста, напали на поляків. Кажуть, ця подія навіть показана у незакінченому романі Гоголя “Гетьман”. У 1648 р. війська Богдана Хмельницького зайняли місто, після чого воно отримало статус полкового. Тоді ж приблизно й з’явилися у Ніжині греки зі своїми знаменитими огірками І секретом їх засолювання. До кінця XVII ст. колонія розрослася й розгорнула торгівлю. Заповзятливі “емігранти” підтримували економічні зв’язки з Німеччиною, Австрією, Польщею, Туреччиною. На їх кошти у місті побудували магістрат, церкву, школу. Займалися греки й сільським господарством, де їх коником було, звичайно, розведення огірків, овочів на той час екзотичних.

Вирощували огірки й у заплаві Остера, а зібраний урожай солили за своїм рецептом, який тримали у секреті. Солоний огірок швидко завоював популярність та вважався у городян кращою закускою. І скоро їх слава поширилася за межі міста, а потім і Чернігівщини.

Легенда свідчить, що “лобіював” ніжинські огірки у столиці імперії особисто Григорій Потьомкін. Всесильний фаворит Катерини II першим спробував продукт “ніжинських греків”, а потім пригостив ними імператрицю. Кажуть, що під час російсько-турецької війни овочі за сотні верст доставляли Потьомкіну до місця бойових дій. А Катерина, спробувавши, повеліла “незмінно поставляти ніжинські огірки у столицю”.

Слід сказати, що городяни не упустили свій шанс і довгі роки разом з огірками поставляли у столицю й інші овочі.

Час минав, імперія розширювалася й Ніжин, опинившись осторонь від основних торгових шляхів, став втрачати своє економічне значення. Першими це зрозуміли греки й перебралися всією колонією до Одеси, де був порт і процвітала торгівля. За переказами, в подяку за гостинність, їдучи, вони залишили рецепт засолювання місцевим жителям. І незабаром мало не у кожному дворі ніжинці ростили та солили огірки по “грецькому” рецепту.

Закономірно, що бурхливий розвиток цієї галузі сільського господарства призвів до появи надлишків продукції, яку потрібно було реалізовувати.

Історичний факт — першим, хто наважився торгувати ніжинськими огірками, був міщанин Яресько. У 1850 р. підприємець засолив кілька бочок пікулів та відправився продавати їх по ярмарках. Як та чому Яресько “пролетів” з 

огірками історія замовчує, але незабаром його естафету підхопили місцеві євреї Гольденберги й справа пішла на лад. Спочатку заповзятливі торговці продавали овочі в Україні, а потім з 1879 р., налагодивши їх промислове виробництво,  стали поставляти продукцію у Москву і за кордон, у Данію, Швецію, Німеччину, Францію, Великобританію,  всього у 56 країн світу.

Падіння імперії та більшовицький переворот у 1917 р. , поставили крапку у торгівлі ніжинськими огірками — Гільденберги поїхали за кордон, а завод розорили. І тільки через 10 років, у 1927 р. промислове виробництво ніжинських огірків мало-помалу почало відновлюватися.

Після Другої світової війни підприємство довелося відбудовувати заново. Після реконструкції воно стало називатися Ніжинський овочеконсервний завод.

 З початку 70-х основна продукція заводу – мариновані ніжинські огірки та інша овочева консервація. З середини 70-х рр. підприємство перейменовують в головний комбінат Ніжинського виробничо-аграрного об’єднання консервної промисловості.

 У ті часи на комбінаті працювало до 1 тисячі осіб та вироблялося 25 млн банок овочевих консервів на рік.

З розпадом СРСР виробництво впало, але завод вистояв й сьогодні “Торговий дім Ніжин” знову постачає продукцію на вітчизняні і закордонні ринки.

Дивовижні смакові якості ніжинських огірків наука пояснює особливостями багатого іонами чернігівського грунту та джерельної води, що містить кальцій. Своєю чергою, кулінари приписують переваги місцевих огірків унікальним рецептам засолювання, де враховується їх розмір (максимум 6 см) та певна щільність розсолу. Хтозна, що тут правда, а тим часом з’явилися чутки, що ніжинські огірки з’явилися на столі у королеви Великобританії. Втім, це вже інша історія.

Джерело