Загиблі герої Чернігівщини: Микола Барановський. Богдан Гришкевич

 

У ніч на 29 липня у виправній колонії в селищі Оленівка на тимчасово окупованій території Донецької області загинули українські військовополонені, захисники, виведені із заводу «Азовсталь» у Маріуполі.

За даними російської сторони, загинуло 53 полонені, 75 поранено. Про загиблих співробітників колонії — ні слова. Хоча не може такого бути, щоб у корпусі, в який перед цим позводили людей з різних секторів, не було наглядачів та іншого персоналу установи.

Вибух в Оленівці був російським терористичним актом, з метою приховування воєнних злочинів (катувань і вбивств полонених), дискредитації Збройних сил України, зриву постачання зброї, стверджують українські правоохоронці.

На фото зруйнованого корпусу видно пробитий дах, покручені залізні двоярусні ліжка і людські останки. Колишній командир полку «Азов», капітан та офіцер Сил спеціальних операцій Максим Жорін сказав журналістам: «Є списки, які виклали публічно, на даний момент вони частково підтверджуються. Але також можна вже з впевненістю сказати, що вони не повні».

У оприлюдненому списку загиблих — двоє чернігівців: 29-річний Богдан Гришкевич, він закінчив ліцей №32, та 27-річний Микола Барановський, випускник школи №35 на Масанах.

Богдана Гришкевича пам’ятають не тільки в Чернігові, а й у Ніжині. Там він навчався в медичному училищі на фельдшера і ходив на бойове самбо до спортивного товариства «Спартак»

—Я пам’ятаю Богдана з 2010 року, у нього було довге волосся, він захоплювався роком і ходив до нас на тренування. Його батьки з Ніжина. Тато працював у банку «Аваль», класний спеціаліст, і його запросили до Чернігова на роботу в цей же банк. Сім’я переїхала жити до обласного центру. У Ніжині в Богдана лишилися друзі, — розповідає 60- річний Павло КУДЛАЙ, керівник «Спартака» Після закінчення училища Богдан поїхав з Ніжина. Говорили,що пішов парамедиком у полк «Азов». Приїздив у відпустку у 2015 чи 2016 році. Заходив до нас. Руки, ноги у татуюваннях, набиті руни (стародавні символи. — Авт.). Такий же спокійний, як і раніше. Говорив, що хоче стати кулеметником. А чи став, не знаю, більше ми не бачилися.

Мама Богдана нині за кордоном. Зателефонувала батькові. Він з 26 лютого — у теробороні.

— З сином я розмовляв тижнів три тому. Точно назвати число не можу, бо поміняв телефон. Йому дозволили подзвонити рідним. Свій мобільний перед виходом з «Азовсталі» він знищив, про що попередив мене в чаті. Ми говорили хвилин п’ять, Богдан казав, що все нормально, голос був бадьорий. Він,як і ми, сподівався, що колись та відбудеться обмін, — пригадує 46-річний Євген ГРИШКЕВИЧ.

— Він був поранений?

— Ні.

— Звідки в Богдана така любов до рун?

— Він захоплювався історією вікінгів, скандинавською міфологією.

— Як він опинився у Маріуполі?

— Після училища він трішки попрацював у ніжинській лікарні. Згодом недовго в одній з чернігівських і вирішив піти медиком в «Азов», база полку була під Маріуполем.

— Став кулеметником, як хотів?

— Нічого про це не знаю. На останньому фото, яке надіслав, був у формі медика.

— Богдан одружений?

—У нього цивільна дружина і дитина чотирьох років. Нині вони за кордоном.

— Як дізналися про трагедію в Оленівці?

— Хтось із друзів прислав список.

Родина Барановських не вірить, що сина і брата немає. Кажуть, доки не побачать тіло чи експертизу ДНК і не буде офіційного підтвердження Україною, говорити про загибель не варто.

Ми теж такої думки.

— Богдан вам сниться, каже: «Не переживайте, я живий»?

— Який там сон. Я всі ті дні пив, тільки сьогодні перестав (говорили 2 серпня. — Авт.).

— Доки не побачимо тіла і не буде експертизи ДНК, ні про що говорити,— сказала сестра Барановського.

Надія помирає останньою, рідні сподіваються. Дай Боже дива. У полоні залишаються ще четверо чернігівців, котрі служили в «Азові».

Валентина ОСТЕРСЬКА