Наукова еліта: Василь Німчук

Василь Німчук — дослідник староукраїнської та старослов’янської мов, діалектології, ономастики, історії мови, проблем української мови як конфесійної. З усіх цих галузей написав та опублікував понад 500 наукових праць.

Народився Василь Васильович 6 липня 1933 року в селі Довгому Іршавського району Закарпатської області. У 1 955 році закінчив Ужгородський університет. Від 1958 року працював в Інституті мово­знавства імені О.О. Потебні Національної академії наук України, з 1991 року — в Інституті  української мови, директором якого був у 1998 — 2008 роках. Тут Василь Німчук став кандидатом і доктором філологічних наук, професором, членом-кореспондентом НАН України.

Він опрацьовував і видавав пам’ятки української мови, зокрема найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства «Лексикон славенороський» Памва Беринди, що вперше побачив світ 1627 року. Підготував до видання текст славетного твору української літератури ХП століття «Слово о полку Ігоревім» з примітками. Написав і дослідив ще багато-багато наукових праць.

У 1999 році група мовознавців підготувала «Проєкт найновішої редакції Українського правопису», який вийшов під керівництвом і за активної участі В. Німчука, але з причин, далеких від філології й науки взагалі, досі не затверджений.

Василь Васильович виховав багато кандидатів  і докторів наук, професорів. Можна назвати хоч би докторську дисертацію Ірини Фаріон «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у ХІV — ХVІІ століттях».

Виступи Василя Німчука на міжнародних конгресах славістів і україністів привертали увагу учасників своєю глибиною й переконливістю, викликали непідробне зацікавлення слухачів. Василь Васильович заснував науковий часопис «Українська мова», до кінця днів був його головним редактором і очолював відділ історії та граматики Інституту української мови.

Особливе місце в науковій діяльності вченого посідало дослідження «Слова о полку Ігоревім». Саме Василь Німчук підготував до видання текст цієї визначної пам'ятки давньоукраїнської літератури з ґрунтовними примітками, що побачив світ у 1977 році. У своїх працях він звертав увагу на можливі лексичні та фразеологічні паралелі між мовою твору й закарпатськими говірками, в яких збереглося чимало архаїчних рис. Запропоновані В.Німчуком тлумачення, часом сміливі й дискусійні, значно розширили можливості осмислення цього шедевру давньої літератури.

Про Василя Німчука варто говорити не тільки як про науковця, а й як про чарівну та доброзичливу людину. Він був справді вродливий зовні й красивий внутрішньо. Був із тих закарпатців, які підкреслювали, що приїхали українцями  зі свого краю, а не стали ними в Києві. Активно виступав проти політичного русинства, обстоюючи  споконвічну українськість Закарпаття.

Василь Німчук був усебічно розвиненою людиною, любив музику, мистецтво, малярство. Ми з ним багато років співали в хорі Національної академії наук. Утверджуючи українську літературну мову на всіх її рівнях, дбаючи про її державність, не забував рідної говірки, якою спілкувався зі своїми земляками. Був товариський, дотепний, жартівливий, коли відривався від наукових проблем. Важко говорити  про дорогого Василя в минулому часі. Він належав  до тих людей, яким важко знайти заміну. Його численні наукові праці, а отже, й їхній автор назавжди залишаться в нашій пам’яті. 

Джерело