Маловідома Чернігівщина: гостьовий флігель палацово-паркового комплексу Рахманових-Волконських ХІХ ст

 У 35 км від м. Прилуки розташоване с.Білорічица відоме до 1945 року як

Вейсбаховка. Кажуть, шо першим його власником був німець, який називав протікаючу поруч річку Вейс (Біла). Правда, чи ні, але в 1727 році село переходить до генерала  Вейсбаха. У цих фактах ймовірно і слід шукати пояснення назви села.

А у 1873 році поміщик Рахманов одружується з дочкою декабриста Сергія Григоровича Волконського - Олені Сергіївні Волконської-Кочубей і землі Вейсбаховки перейшли до них. Тоді ж і почалося створення Білорічицкого архітектурного ансамблю.

За відомостями з іншого джерела все було по іншому:

У 70-ті роки XIX століття доля приводить архітектора Олександра Ягна в с. Вороньки, де пройшли останні роки життя декабриста Сергія Григоровича Волконського і його дружини Марії Миколаївни. Перебування в Вороньках виявилося для Олександра Юлійовича важливим з точки зору особистого життя. Він закохався у дочку Волконських Олену Сергіївну, яка на той час була одружена з керуючим маєтками Кочубеїв, місцевим поміщиком А. Рахмановим. Згодом цей шлюб був розірваний, але оформити офіційно заміжжя Олена Сергіївна не могла за церковними канонами, тому дочка Олександра Ягна - Олександра Олександрівна - формально носила прізвище Рахманова.

Від колишнього чоловіка Олена Сергіївна отримала маєток, що знаходився в 30 км від

Вороньки - село Вейсбаховку, там і оселилася разом з двома дочками і Оленксандром Ягном. Тут він побудував цегляний завод і створив художньо-виробничі майстерні, де виготовляли керамічні плитки з мотивами українського народного орнаменту. Тут і були виконані майоліки і решітки для саратовського музичного училища. За проектом О. Ягна неподалік від с. Вейсбаховка був споруджений архітектурний ансамбль, що складався з палацу (1886), готелю, флігеля

(1878), церкви і пекарні. Завдяки створенню цього ансамблю Ягн увійшов в історію як один із засновників стилю український модерн.

Палац нагадував казковий терем, мерехтливий кольоровою майолікою: дах, фриз, віконні лиштви були зроблені з майоліки і теракоти. Вхід в нього - у вигляді ганку з шатровим покриттям. Деякі форми нагадують про повалушу - елемент російських теремних палаців XVII в. Всі споруди гармонійно поєднувалися з двома чудовими парками, ставками і штучно насипаними островами.
Свого часу цей куточок української землі з прекрасними спорудами в стилі українського модерну викликав захоплення Івана Тургенєва, який називав маєток Олени Волконської земним Ельдорадо.

На території Білорічиці в 19 ст. було два парки, три фруктових сада з теплицею, озеро Мокрець, ставки Ревня (в 200 м від садиби з двома штучно насипаними островами) і Млаки. До нашого часу зберігся лише будинок флігель для приїжджих, в якому зараз знаходиться Свято-Миколаївська церква. 

У цьому творі дещо еклектично змішані форми російської (XVII-XVIII ст.) і української народної архітектури. У плані нагадує українську хату на дві половини. Перший поверх - кам'яний, другий - дерев'яний. Будинок мав високий черепичний дах, виступаючі мансарди і «ганок». 

Головний будинок, в якому і проживали Рахманови, був аналогічний за формами і стилем, але триповерховий. Вхід в нього був зроблений у вигляді ганку з шатровим

покриттям. На жаль палац був зруйнований під час Другої світової війни.
Церква ж була розібрана вже за часів Радянського Союзу в 1962 році.
Якщо флігель і палац садиби були побудовані за проектом архітектора і майстра художньої кераміки Олександра-Едуарда Юлійовича Ягна (1848-1922), то всередині вони були розписані товаришем Ягна по навчанню в Римі і Москві художником В.М.Соколовим (1841-1921). Обидва майстри поховані тут же в Білорічиці.

Джерело: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/479784.html