Слово - зброя поета (продовження)

 Микола Соболь 

Ще одна ніч

І знову ніч жаска, мов подих смерті.

Опівночі стерв’ятники летять.

І вибухів із пам’яті не стерти.

Осатанілий в хату лізе тать.

Він хоче спити немовляти крові

та ґвалтувати залишки душі.

Але і зараз є, що не готові

орді сказати: «Ви мені – чужі!»

19.03.22р.

Переможемо!

Кожна ніч, мов пекло,

кожен день – тартар.

Битися запекло –

Українців дар.

Ворог в землю ляже,

як смердючий пес:

«Ось, паскудний враже!»

…Працює АГС!

17.03.22р.

Колегам

І можливо живу я минулим.

Страх потужно штовхає у спину.

Батареї розродяться гулом.

я тебе, краю мій, не покину!

Рознесуть все снаряди у шмаття.

І не знайдете правди ніколи.

Не для мене палає багаття -

"миролюбів" в Буйнічінськім полі.

15.03.22р.

Гуртуймося

Перший день весни прийшов зі снігом.

«Гради» б’ють по стомленим містам.

Зійде сніг, розстане разом з ігом.

Не зломити козаків катам.

І буде мир. А тепер до зброї!

Хто, як може бороніть свій край!

Можеш – словом, а, як ні набої,

хто стріляти вміє подавай!

Вірую, що правда переможе,

брат по зброї чистить кулемет.

Вої рідні, бережи вас Боже,

хай пощезне кляте – іхтамнєт!

01.03.22р.

Я побачив чудовий захід.

Та не знаю чи сонечко стріну?

Кажуть мудрість дарує нам схід

та не той, що бомбить Україну.

Хай згадає мене білорус,

що загнав жаске жало у спину...

Ні, брати, вмерти я не боюсь!

Бо не втратив обличчя людини.

11.03.22р.

Доціна лялька

Пограюсь з лялечкою доні,

казок їй безліч розповім.

Вона засне в моїй долоні.

Не бійся, спи це просто грім

і хай тебе він не лякає,

бо гради не завжди такі.

Вертаються пташині зграї

у села знищені, пусті.

Тікають люди за кордони.

Орди навала йде на нас.

А я втішаю ляльку доні:

"Все - Україна! Спати час."

4