Письменники Чернігівщини про російсько-українську війну

Ганна Верес (Демиденко)

Ти ж стоїш! Свята…

Дивлюсь на ці портрети, Україно,

Й тебе в них бачу: гарна, молода.

А ось геть чорна, в зморщечках-руїнах,

Собі ж не дозволяєш і ридать.

Тебе живою зайди розпинають,

Ба, не знайшли для цього і хреста,

Ракети в ніжне серце посилають,

Бомблять, стріляють… Ти ж стоїш!

Свята…

І вистоїш! Я вірю, нене, в тебе,

Непроханих позбудешся заброд,

Ще буде над тобою мирне небо,

Бо особливий маєш ти народ!»

Чому сивіють рано матері?

Чому сивіють рано матері?

Чи не тому, що рану мають в серці,

Бо їй синочка ангел не вберіг,

І той загинув у нерівнім герці?

А мо', тому, що сива в них душа,

Бо доля горя налила по вінця

І спокою уже не залиша,

А сіє сивину у раннім віці?

А мо', тому, що з сином розмовля,

Коли до неї в сни той прилітає,

І щасливіють він, вона й земля,

Допоки ранок сивий завітає?

Чому ж сивіють рано матері –

Продовжує причини люд шукати –

Із сином шмат душі її згорів,

А сивина їй не дає зламатись.

Пам’яті Олександра Махова

(36-річний доброволець-луганчанин, воєнкор, журналіст ТРК "Україна" загинув 4.05.2022 під Ізюмом на Харківщині).

Він так любив життя, кохану й сина,

Хоча зі смертю зустрічавсь не раз,

Мав душу добру, щедру і красиву,

В якій жили родина і Донбас.

Йому боліло, як земля палала,

І сепарів знав добре у лице,

Що Україну й совість продавали,

Повірити так важко було в це.

Собі ж дорогу іншу обирає –

Шлях воєнкора й вірного бійця –

І словом правди зрадників карає,

Поклявшися боротись до кінця.

У цій борні відчув себе щасливим

І долю випробовував не раз,

Був чесним із собою і сміливим,

Світ залишати рано не збиравсь.

Та під Ізюмом стрів свою недолю,

Якраз у білий квіт одягся світ,

Коли душа його знялась над полем,

Закляк на вітах почорнілий цвіт.