Загиблі герої Чернігівщини: Синявський Максим. Лаврінець Андрій. Максименко Ярослав

Максим Синявський народився 16 червня 1980 року в селі Орлівка Новгород-Сіверського району.

Закінчив Орлівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів. Згодом вступив до Остерського будівельного технікуму, де здобув спеціальність техніка-будівельника.

У 2000 році проходив строкову військову службу. У 2002 році вступив на заочне навчання до Сумського державного університету, здобув економічну освіту.

Упродовж 2008–2015 років проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України в Новгороді-Сіверському. У 2018 році проходив службу в Національній гвардії.

Загинув 22 вересня 2025 року на Покровському напрямку.

Поховали бійця у рідному селі.

Андрій Лаврінець народився 25 червня 1983 року.

Загинув 21 березня 2026 року на Дніпропетровщині.

Поховали воїна у селі Хвилівка на Ніжинщині.


Під час виконання військового обов’язку у віці 40 років загинув солдат Ярослав Валерійович МАКСИМЕНКО.
Він народився 4 квітня 1986 року в Коропі, виріс у багатодітній родині, був найстаршим братом. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався у місцевій школі, звідси починався його життєвий шлях.
Працював у Коропі в комунальному підприємстві «Вода». У 2012 році здобув професію верстатника деревообробних верстатів. Останні роки перед військовою службою жив і працював у Києві, займався будівництвом.
9 березня 2024 року Ярослав Максименко був призваний на військову службу. Його рішення стати на захист України було свідомим і добровільним. Як розповіла сестра Ольга, він мав можливість не йти до війська, але не міг залишатися осторонь.
«Йому боліло, що гинуть молоді хлопці. Він казав: піду туди, краще загину там і принесу якусь користь, ніж тут», – згадує сестра.
Коропчанин проходив службу на посаді оператора відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами взводу радіоелектронної боротьби штурмового батальйону Третьої окремої штурмової бригади.
Виконував завдання на Харківському напрямку. Його робота вимагала спеціальних знань, витримки та неабиякої фізичної витривалості. Доводилося долати пішки значні відстані, переносити обладнання та генератори, облаштовувати й встановлювати складні системи радіоелектронної боротьби.
14 липня 2026 року Ярослав Максименко взяв участь у визволенні села Шийківка Ізюмського району Харківської області. Від того трагічного дня він вважався зниклим безвісти.
Лише тепер загибель воїна офіційно підтверджено за результатами ДНК-ідентифікації.
Як розповіла сестра, Ярослав був спокійною, доброю людиною, любив усіх рідних, прагнув зробити їхнє життя кращим.
Особливо дбав про маму Любов Григорівну. Після її важкої хвороби намагався якомога більше допомагати, під час військової служби значну частину своїх коштів спрямовував на ремонт маминого будинку, щоб їй було комфортніше жити.
Він дуже хотів мати власну сім’ю, мріяв про дітей. У лютому 2026 року одружився з дівчиною, з якою познайомився на Харківщині. Та війна, на жаль, обірвала його плани й мрії, не давши здійснити задумане.

У Ярослава залишилися мама, дружина, брат і сестра.

Коментарі

Популярні публікації