Загиблі герої Чернігівщини: Ігор Гуз. Бабаков Олексій. Осовик Віктор

Ігор Вікторович Гуз народився 28 червня 1987 в смт Куликівка. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи навчався у Чернігівському училищі №10, де здобув спеціальність кухаря. Працював менеджером у Чернігові, але з родиною жив у Куликівці.

Після ворожого наступу 24-го лютого Ігор одним із перших прийшов до місцевого територіального центру комплектування, аби зі зброєю в руках захищати свій рідний край. Трохи згодом наш земляк приєднався до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади, разом з якою обороняв Бахмут.

20 липня 2022 року загинув від уламкового поранення під час ворожого ракетного обстрілу.
Вдома у нього залишились батьки, дружина і маленький синочок.

26 липня рідні, друзі, військові побратими та земляки попрощалися із загиблим Героєм назавжди. В Архістратиго-Михайлівський церкві пройшла поминальна панахида, поховали Захисника на місцевому кладовищі.

Народився Бабаков Олексій 19 березня 1986 року у місті Потсдам Німецької Демократичної Республіки. У дитинстві разом з батьками переїхав до Чернігова, тут закінчив загальноосвітню школу №35, після чого вступив до Чернігівського юридичного інституту.

З 2021 року Олексій проходив контрактну службу у Збройних Силах України, а з початком повномасштабного ворожого вторгнення у складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади захищав Батьківщину від ворожих російських військ. 14 липня під час виконання бойового завдання з захисту суверенітету та територіальної цілісності України на Дніпропетровщині Бабаков Олексій загинув, до останнього подиху залишаючись вірним своєму військовому, а головне — громадянському обов’язку!

Рідні та близькі, друзі та побратими Олексія провели його в останню путь, попрощавшись з Героєм-земляком у Катерининському соборі та поховавши загиблого Захисника на кладовищі у селі Забарівка.

Коропщина провела в останню путь свого земляка — сержанта Осовика Віктора Миколайовича, який загинув у бою за свободу та Незалежність України! У червні захиснику виповнилося 45 років…

Захисник Чернігівщини та України Віктор Осовик до війни зводив будинки на Київщині і дуже переживав, коли їх нищив ворог. Згодом Герой і сам нищив ворога, але віддав за це найдорожче - своє життя.

Віктор Миколайович Осовик народився 6 червня 1977 року у селі Іваньків Коропського району Чернігівщини. Проживав у місті Короп. У свій час трудився в Газбудсервісі та в Укртелекомі. Потім зводив будинки на Київщині − у Гостомелі, Ірпіні, Бучі. Дуже переживав через те, що ворог знищив творіння його рук. Знайомі Віктора розповідають, що той був відповідальним, працьовитим, не боявся ніякої роботи.

З початком повномасштабного ворожого вторгнення чоловік вирішив долучитися до Захисників України. Певний час він обороняв Чернігівщину, пізніше у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону на посаді санітарного інструктора давав гідну відсіч загарбнику і в інших областях України.

У червні захиснику виповнилося 45 років. А вже 13 липня під час виконання бойового завдання на Донеччині сержант Осовик отримав серйозне поранення, втратив багато крові. За життя чоловіка боролися медики... Але, на жаль, 16 липня у госпіталі міста Дніпра серце воїна зупинилося.

Того дня мама Валентина Андріївна втратила єдиного сина. Донька Соня і син Ілля – батька, який їх дуже любив. Дружина Наталія – коханого чоловіка.

− Був добрий, сильний, люблячий. Мене любив…. Мав багатьох друзів, любив природу, риболовлю. Остання смс-ка від нього: «Я тебе люблю», − саме таким пам'ятає Віталія його дружина Наталія.

Напередодні похорон, 20 липня, труну з тілом Героя громада Коропа зустрічала на колінах, а вже 21 липня Захисника провели в останню путь.

Загиблого земляка односельці проводжали живим коридором пам'яті та пошани. Після прощальної панахиди рідні, друзі, військові побратими та жителі Коропа в останній раз простилися з Віктором на кладовищі.

Ще так багато хорошого Герой міг би зробити - для своєї родини, для рідної землі, для України. Але віддав найбільшу ціну, яку тільки можна уявити – своє життя.

Посмертно боєць нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.