УВАГА! НОВА КРАЄЗНАВЧА КНИГА: Де гуляв козак Пручай

Саме під такою назвою вийшла у світ нова книга українського письменника і журналіста Анатолія Шкуліпи.  Це – художньо-публіцистичний нарис про один із мальовничих куточків України, невеличкий поліський хутірець Пручаї, що на сході Прилуччини.  Пручаї – «мала» батьківщина письменника. І саме чарівна природа рідного краю сформувала у Анатолія тонке відчуття краси, неперевершену пісенну ліричність, а ще – образне сприйняття світу. Праця на землі дозволила зрозуміти одвічну хліборобську філософію – філософію Правди, а люди, які оточували його з дитинства, вплинули на формування характеру, на життєву позицію, дозволили сформувати письменницьке кредо – жити й писати по совісті. Актуальність цієї книги важко перецінити. Бо це не лише розповідь про окремо взятий хутірець, це – повість про долю України. Скільки таких вимираючих хуторів засіяно на теренах нашої поруйнованої і нещадно розкраденої України!.. Колись родючі поля і неперевершеної краси гаї зманювали на ці землі гордих і мужніх козаків-запорожців, і вони оселялися тут, обростали родинами, ставали добрими господарями, годуючи не лише себе, але й добру половину Європи. І множилися на зелених пагорбах мальовничі хутори… І розквітала матінка Україна… А далі – немов би зурочили! Російський царат, більшовицька влада, недолугі власні партійні керівники зробили все, щоб знищити українське село, завбачливо заклавши під нього міну уповільненої дії. І зачерствіла земля, зарясніла бур’янами, а що головне – зачерствіла хліборобська душа, закам’яніло людське серце. І збайдужіло воно насамперед до землі, яка безліч разів рятувала народ у скрутну годину, витягувала з прірви понівечені родини, а разом із ними – і всю Україну. І ось тепер ці землі хочуть розпродати…  Актуальність нової книги

Анатолія Шкуліпи не викликає сумніву. На часі вона, дуже дохідлива й різноманітна у своєму викладі, а тому – ще дужче потрібна. Бо, на щастя, ще не до кінця звелися в Україні справжні господарі, не обірвалася пуповина завзятої працьовитості й відповідальності.

Анатолій Шкуліпа описав свій хутірець від хати до хати, від родини до родини, від хвіртки до хвіртки, звільнивши від надокучливого бур’яну оте глибоке коріння, яке має проростати й далі, радуючи світ рясними сходами… Сходами прийдешніх поколінь, бо ця книга не стільки про минуле, як задля майбутнього.

У пазусі Бога –

і небо, й дорога.

У пазусі Бога –

впритул і здаля –

Не просто теплінь, а

душевна знемога…

У пазусі Бога –

забута земля.

Через луки і левади,

Через хвилі навпростець

Очманіння – до упаду

То у небо, то в чебрець.

Нам би заздрили швейцарці,

Щоб хоч раз тут побули!..

А якби іще й по чарці,

Де вгинаються столи…

То й Швейцарію б забули

У поліському раю.

Вмить би фази перемкнули

На Швейцарію мою!

Не випадково ж Пручаї так і нарекли в народі: українською Швейцарією…

Справді нерукотворна краса.

Цупку обкладинку, на тлі мальовничих Пручаїв, прикрашає картина відомого українського художника Миколи Івасюка «Козак з дівчиною біля криниці». Дивина! Картина написана століття тому… На далекому заході України… А наче з Пручаїв списана, як каже автор книги… Із отого самого козака Пручая, засновника хутора…

А поки що…

На хуторі і тінь не промайне,

Не хльосне навіть звук серед дороги.

Та все ж не дочекається мене

Ота печаль між радості й тривоги.