Загиблі герої Чернігівщини: Крикун Юрій. Кліменчук Нікіта. Волошко Сергій

Юрій Крикун народився 14 липня 1985 року в місті Чернігові. У 2002-му закінчив школу №2. У 2007-му здобув вищу освіту у Чернігівському державному технологічному університеті.

Як розповіли рідні Юрія, свій трудовий стаж він почав під час навчання. Працював виконробом у будівельних установах міста Чернігова. У 2021 році переїхав до Харкова.

"З перших днів повномасштабної війни одразу пішов займатися волонтерською діяльністю, допомагаючи людям. Вже після одного місяця волонтерства, добровільно вступив до лав Національної гвардії України. З червня 2024 року був призначений командиром 1 механізованого взводу механізованої роти військової частини А4085 у званні старшого лейтенанта".

Юрій Крикун стояв на захисті східних кордонів України. Мав неодноразові поранення.

Беручи участь у бойових діях, був нагороджений памʼятною відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України — медаллю. Від оперативно-тактичного угруповання "Харків" нагороджений медаллю "Хоробре серце".

"Він просто горів бажанням очистити рідну землю від російського агресора".

Після чергового обстрілу позиції, де був знищений взводно-опорний пункт, Юрій отримав тяжкі поранення, внаслідок яких помер у госпіталі 21 березня 2025 року.

Попрощалися та поховали Юрія Крикуна у Чернігові на кладовищі "Яцево". У захисника залишилися батьки, брат і племінники.

Нікіта Кліменчук народився 19 серпня 2002 року в Києві. Мама виховувала його сама. Хлопець змалку допомагав мамі, прислухався до її порад, ділився з нею своїми успіхами і труднощами. Мав позитивну енергетику, був маминою підтримкою і опорою.
У 2014 році родина переїхала до Ніжина. Навчався у ЗОШ №7, потім – у гімназії №16.
Нікіта цікавився технікою і автомобілями. Тому у 2019-2020 роках навчався у Ніжинському аграрному ліцеї, де отримав спеціальність «слюсар з ремонту колісних транспортних засобів».
Після закінчення навчання працював у Києві.
У жовтні 2020 року Нікіту призвали на строкову військову службу, у грудні 2020 року на підставі контракту він був призваний у ЗСУ. Обіймав посаду водія-електрика.
Був дисциплінованим, працелюбним, свідомим і патріотично налаштованим військовослужбовцем. Під час військової служби пройшов курси фахової підготовки водіїв категорії С.  
З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України Нікіта перебував в Одеській області, де разом з побратимами стримував ворожий наступ.  
У жовтні 2023 року його перевели на посаду старшого навідника-гранатометника.
Загинув Нікіта 19 березня 2025 року на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Поховали захисника 1 квітня 2025 року на Алеї Слави у Ніжині.
Мав нагороди від Президента України Володимира Зеленського.

Сергій Волошко народився 17 лютого 1986 року у Борзні. У 2004 році закінчив 11 класів Борзнянської середньої школи. З травня 2007 року по квітень 2008 року проходив строкову службу. Деякий час працював у Києві, охоронником у Славутичі та на інших роботах.

Брав участь в АТО. А вже під час повномасштабного вторгнення був мобілізований 6 вересня 2022 року.

За проявлену мужність і успішне виконання бойових завдань нагороджений нагрудним знаком "Золотий хрест".

"Дружелюбний, компанійський, завжди веселий. Він полюбляв виїжджати на природу порибалити чи походити з рушницею, бо захоплювався і полюванням", — так відгукуються рідні, друзі, знайомі про Сергія Волошка.

Загинув воїн 27 березня 2025 року під час виконання бойового завдання.

Попрощалися та поховали Сергія Волошка у рідній Борзні.