Загиблі герої Чернігівщини: Іпатко Сергій. Костюк Дмитро. Сушениця Сергій

Іпатко Сергій Іванович народився 12 травня 1981 року в селі Бирине Новгород-Сіверького району Чернігівської області.

Згодом родина хлопця переїхала жити в село Ковтунове Шосткинського району, де Сергій закінчив 9 класів місцевої школи.

Оскільки з дитинства Сергій захоплювався роботою з деревом – любив різьбити і це в нього дуже добре виходило, при виборі професії не виникало питань. В 1999 році юнак закінчив Шосткинське ПТУ № 19, отримавши спеціальність «столяр будівельний, тесляр».

Після строкової служби в армії розпочав свій трудових шлях – тривалий час працював за кордоном в галузі будівництва та в Києві.

Працьовитий, добрий, товариський, готовий завжди прийти на допомогу – таким був Сергій Іванович.

Він обожнював свою родину, був відданим сином, братом, дядьком та хресним – мати, брат, сестри, племінники та похресники були для нього найближчими та найулюбленішими людьми.

Сергій користувався повагою серед односельців, бо був небайдужим та брав активну участь в житті села.

В 2015-2016 роках боронив українську землю від російсько-терористичних військ в зоні проведення антитерористичної операції на сході України.

В 2016 році підписав контракт на військову службу.

За значний особистий внесок в справу підвищення обороноздатності держави та сумлінне виконання службових обов’язків Сергій Іванович неодноразово був нагороджений Почесними грамотами. Загиблий Герой відзначений нагрудним знаком «Учасник АТО».

Початок повномасштабної війни застав Сергія вдома. Напередодні він приїхав з Києва, де працював в охоронній фірмі, навістити рідних.

24 лютого 2022 року, не вагаючись ні хвилини, Сергій Іванович пішки відправився до Шостки та став до лав територіальної оборони.

Військовослужбовець Сергій Іванович Іпатко з позивним «Вікінг» ніс службу на блокпостах нашої громади, боронив Бахмут, воював в Харківській області та під Лиманом.

Мав дуже добрі стосунки з бойовими побратимами, які його щиро поважали. За руду бороду товариші по службі називали Сергія «Абрикосом».

У Сергія було багато планів на майбутнє, він мріяв створити свою сім’ю – одружитися та народити дітей. Мріяв про свій будинок та про мирне життя в вільній Україні.

1 червня 2024 року гранатометник Іпатко Сергій Іванович мужньо загинув в бою за Україну біля м. Красногорівка Мар’їнської міської громади Покровського району Донецької області.

КОСТЮК Дмитро Олександрович народився 11 травня 2002 року в місті Чернігів.

Навчався у загальноосвітній школі №18 міста Чернігів.

Після закінчення 11–го класу вступив до Національного транспортного університету в місті Київ за спеціальністю «Інженер програмного забезпечення». Дмитро, завжди захоплювався комп’ютерними технологіями. Навчався на заочній формі. Паралельно працював офіціантом в ресторані.

У 18 років був призваний на строкову військову службу, яку проходив у місті Києві.

Після служби займався ремонтом мобільних телефонів.

24 лютого 2022 року одним з перших долучився до лав Збройних Сил України та став на захист Батьківщини.

На жаль, Дмитро Олександрович,загинув 20 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богданівка, Сєверодонецького району, Донецької області.

Дмитро, мужньо виконав свій військовий обов’язок у боях за Україну, її свободу та незалежність.

Провели в останній путь та поховали Героя 29 березня 2023 року на малій Батьківщині у місті Чернігів.

На війні поліг захисник Сергій Сушениця, уродженець села Осьмаки.

Сергій Сушениця служив штаб-сержантом Державної прикордонної служби України. Народився воїн 2 грудня 1981 року в селі Осьмаки. Після закінчення школи опанував фах зварювальника у Сосницькому професійно-технічному училищі (нині – професійний аграрний ліцей). Родина воїна мешкала в місті Семенівка.

Військовий шлях Сергія розпочався зі строкової служби, а продовжився у складі прикордонних військ. Він присвятив своє життя захисту державного кордону, підписавши контракт ще у 2000 році. Від початку широкомасштабної війни захисник залишився на своєму посту – обороняв рубежі держави.

9 травня 2025 року військовий загинув від поранень, отриманих  під час виконання бойового завдання на Харківщині. У воїна залишились діти, дружина та батьки.