Загиблі герої Чернігівщини: Бородавко Дмитро. Безкоровайний Максим. Полюшко Андрій

Дмитро Бородавко народився 3 червня 1990 року. Навчався у Ніжинській гімназії №1, згодом здобув освіту в Ніжинському агротехнічному інституті НАУ, де також пройшов військову кафедру.

"Із дитинства Дмитро мав особливу любов до кулінарії, тож значну частину свого життя присвячував саме цій справі", — розповідають рідні. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році чоловік з перших днів став на захист рідного міста в лавах територіальної оборони, а згодом добровільно долучився до Збройних Сил України.

8 жовтня 2024 року, перебуваючи в зоні ведення бойових дій, Дмитро потрапив у тяжке ДТП. Шість місяців рідні та близькі вірили й чекали його одужання, але 25 квітня 2025 року боєць помер. Попрощалися та поховали Дмитра Бородавка у Ніжині.

Максим Безкоровайний народився в селі Трисвятська Слобода 18 січня 1999 року. Навчався у місцевій школі. Потім вступив до Чернігівського вищого професійного училища, де здобув спеціальність слюсара-ремонтника. Після закінчення навчання працював на заводі ТОВ "Аметист".

"З дитинства любив риболовлю, машини та активний відпочинок на природі. Під час бойових дій в місті Чернігові з братом розвозили хліб, не зважаючи на обстріли", — розповідають про Максима рідні.

У травні 2022-го чоловік долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку був на посаді водія, також був у складі мобільно-вогневої групи на Чернігівщині, а з 2024 року — на Сумщині. У квітні 2025 року Максима Безкоровайного перевели до військової частини А4699 на посаду старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону. 21 квітня 2025 він отримав наказ вийти на позицію, а 22 квітня отримав тяжке поранення ноги та множинні осколкові поранення від скиду ворожого БпЛА біля селища Мар'їне на Сумщині. 23 квітня помер. 24 квітня побратими евакуювали тіло з поля бою. Попрощалися та поховали Максима Безкоровайного у рідному селі. У нього залишилися мама, брат, племінники.

Андрій Полюшко народився 7 листопада 1988 року в селі Полюшкине Чернігівської області, був молодшим братом в родині. Навчався у Чайкинській школі. Потім вступив до Шосткинського хіміко-технологічного коледжу, за напрямком "Контроль вимірювальних приладів і автоматизація". Там же Андрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною.

Деякий час після завершення професійного навчання молодий чоловік працював на ПрАТ "Новгород-Сіверський сир завод". У 2009 році проходив строкову службу, у 2011-му закінчив сержантську школу в Золочеві Львівської області. Вищу освіту здобув на базі Шосткинського інституту СумДУ за фахом "Системна інженерія". З листопада 2011 року Андрій Полюшко приступив до військової служби за контрактом. Брав участь в операції об'єднаних сил (ООС). Після повномасштабного вторгнення РФ підписав контракт і продовжив службу в лавах Збройних Сил України.

"За спокійний характер і поміркованість Андрій отримав від побратимів жартівливе псевдо "Ракета". Однією з найвищих людських цінностей для чоловіка були людяність, доброта, вірність дружбі та власному слову. Він користувався високим авторитетом серед колег і керівництва, завжди був готовий прийти на допомогу. Заповітною мрією чоловіка була… велика пасіка. З юності Андрій захоплювався бджільництвом, мріяв на пенсії віддавати улюбленій справі найбільше часу. Про військові будні намагався не розповідати, тільки повторював: «Все буде добре! Я скоро повернусь!»", — пишуть у Шосткінській громаді.

Ввечері 24 квітня 2025 року Андрій перестав виходити на зв’язок, наступного дня родина отримала звістку про його загибель. Командир відділення розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів Андрій Полюшко загинув при виконанні військових обов’язків на Харківському напрямку.

Попрощалися та поховали бійця у місті Шостка. У нього залишилися дружина і двоє дітей (одинадцятирічна Поліна та чотирирічна Варвара), мама і брат.