Загиблі герої Чернігівщини: Костів Юрій. Супруненко Олександр. Тюпа Сергій

Юрій Костів народився 22 грудня 1985 р. у селі Перебудова Ніжинського району Чернігівської області.
Юрій виріс у люблячій і працьовитій родині. Його мама Любов Василівна – жінка чуйна, справедлива, віддана родині. Все життя працювала, тепер на пенсії. Батько Микола Григорович – теж пенсіонер, людина праці, чесності й стійкості. Разом із дружиною живуть у селі Перебудова, ведуть господарство, працюють на землі.
Смерть сина стала важким ударом для обох. Але в глибині серця вони знають: виховали сина-Героя, Людину з великої літери.
У Юрія залишився молодший брат Володимир. Різниця між братами лише трохи більше року, тому вони виросли нерозлучними друзями. Юрій завжди говорив: «Брат – це моя сім’я, друг і порадник». Разом зростали, разом долали труднощі, підтримували один одного в усьому. Сьогодні Володимир працює водієм-пожежником у ДСНС – рятує життя людей, як рятував їх брат, виборюючи майбутнє України на фронті.
У 2001 році Юрій з відзнакою закінчив Перебудовську неповну середню школу. З дитинства він вирізнявся сумлінністю, щирим бажанням навчатися й розвиватися. 
 З 2001 по 2005 рік навчався в Бобровицькому аграрно-економічному технікумі, де здобув фах молодшого спеціаліста за спеціальністю «Організація виробництва». Його навчання було успішним, адже Юрій проявляв інтерес до сільського господарства та економіки.
З 1 квітня 2005 року, відразу ж після завершення навчання, розпочав трудову діяльність на посаді керуючого відділу в ПОСП «Агрофірма ім. Розумовських», де зарекомендував себе як відповідальний та сумлінний працівник. Колеги поважали його за чесність, рішучість і працелюбність.
Після цього деякий час обіймав посаду бармена в Ніжині. У пошуках кращих можливостей тривалий час працював за кордоном, проте серцем завжди залишався з Україною. Врешті патріотизм та любов до рідної землі привели його назад додому.
Юрій мав глибоку любов до історії та України, що привело його до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. У 2019 році він здобув ступінь бакалавра з історії. Його мрією було навчати дітей історії України, виховувати молодь у дусі національної свідомості. Поки шукав місце у школі, працював столяром на меблевій фабриці – робота з деревом була для нього не лише ремеслом, а мистецтвом. Усе, що робив, було продумане, точне й естетичне – таким був і сам Юрій.
Він мав хист до всього. Для односельців, родичів і друзів Юрій був тією людиною, що дарувала затишок у домі. Вмів зробити все: від найскладніших ремонтів до тонкої обробки. Внутрішні роботи по господарству – це була його стихія. Але ще більше – його доброта, чуйність і готовність прийти на допомогу без зайвих слів.
З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Юрій не залишився осторонь боротьби з ворогом. Хоча він ще не був на фронті, але вже був воїном: працював на підприємстві, що виготовляло інженерні спорядження та комплекти для саперів. Його прагнення стати корисним, допомагати боронити рідну землю, зміцнювати захист України було щирим, свідомим і безкомпромісним
У 2022 році Юрій зустрів свою кохану Юлію. Вони стали родиною та проживали у Ніжині. Для її дітей він став справжнім татом – люблячим, уважним, прикладом справжнього чоловіка. З Юлією, яку ніжно називав Квіточка, вони мріяли про спільних дітей, весілля, спокійне життя після перемоги. Для неї ж він був Мурчиком – добрим, дбайливим, щирим. Їхнє кохання було щирим, глибоким, справжнім – прикладом для багатьох. Але війна жорстоко втрутилась у цю історію.
Окрім роботи та мрій, у Юрія було ще одне захоплення – мотоцикли. Він обожнював швидкість і відчуття свободи, коли вітер обдуває обличчя, а перед тобою простягається дорога. Для нього це була не просто їзда – це був спосіб відчути життя, дихати на повні груди, бути в русі, бути собою.
У 2024 році самостійно ухвалив рішення вступити до лав Збройних Сил України. Його вибір – фах сапера – не був випадковим. Юрій був зосередженим, точним, витривалим – мав саме ті якості, які є критично важливими для цієї небезпечної професії.
Успішно завершив підготовку за напрямом «сапер (розмінування)» у місті Кам’янець-Подільський. До навчання ставився з максимальною відповідальністю, повагою до знань та безпеки побратимів.
На початку березня 2025 року повернувся до своєї військової частини, а вже 31 березня був відряджений до міста Суми, де продовжував захищати Україну від російського агресора.
Юрій був не лише солдатом, а й світлою доброю людиною.
13 травня 2025 року надіслав SMS своїй коханій: «Терміновий виклик, бойовий виїзд, робота до ранку».
Останні слова, які почула Юля: «Робота до ранку, кохаю тебе, моя Квіточка».
Ранок 14 травня 2025 року вже не був добрим. Близько п’ятої години ранку під час виконання бойового завдання Юрій загинув – уламок від ворожого скиду влучив у шию. Побратими, які разом з ним навчалися на сапера і служили, зі сльозами згадують: врятувати його було неможливо.
Поховали Костіва Юрія Миколайовича 20 травня 2025 року з усіма військовими почестями в рідному селі Перебудова – там, де він народився, виріс і куди завжди повертався серцем.

Олександр Супруненко народився 11 квітня 1970 року в Носівці. Закінчив професійно-технічне училище, отримав спеціальність токаря. Працював токарем на державних виробництвах. Із 1989 по 1991 роки проходив строкову службу, повернувшись, працював на різних посадах у народному господарстві.

20 червня 2024 року Олександра Супруненка призвали на військову службу.

Загинув боєць 12 жовтня 2024 року в Донецькій області внаслідок штурмових дій противника.

Поховали воїна у селі Кобижча Бобровицької громади.

У нього залишилися дружина та син.

Сергій Тюпа народився 15 вересня 1980 року в селі Червоні Партизани, яке тепер називається Нові Броди. У родині зростали двоє братів. Сергій навчався в Дягівській середній школі.

Із 1999 по 2001 роки проходив строкову військову службу. Пізніше вступив до Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва. Отримав спеціальність інженера-механіка.

Після закінчення університету працював на Чорнобильській АЕС. Брав участь у підготовчих роботах та зведенні аркової конструкції над зруйнованим 4-м енергоблоком. Також працював за кордоном на будівництві атомної електростанції.

Після повернення в Україну проживав у Києві. Працював у компанії "Нова пошта". У 2015 році його мобілізували для участі в антитерористичній операції. Брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей.

Після завершення служби Сергій знову працював у столиці. Був одружений, у нього народився син. Згодом шлюб розпався, однак, за словами рідних, він залишався турботливим і дбайливим батьком. Постійно підтримував і піклувався про дитину, допомагав колишній дружині.

3 березня 2023 року Сергія знову мобілізували до лав Збройних Сил України. Його призвав Голосіївський РТЦК та СП міста Києва. Сергій захищав Батьківщину в 44-й окремій механізованій бригаді на посаді номера обслуги кулеметного відділення. Мав військове звання молодшого сержанта.

За сумлінну службу й відданість воїна неодноразово відзначали нагородами — як за участь в АТО, так і в широкомасштабній війні.

Загинув Сергій Тюпа 6 травня 2025 року в стрілецькому бою поблизу населеного пункту Рідкодуб Краматорського району Донецької області.

Воїна поховали на кладовищі в рідному селі Нові Броди.

Загиблому герою встановили меморіальну дошку у центрі села Садове, поруч із пам'ятником загиблим у Другій світовій війні.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).