Загиблі герої Чернігівщини: Кеня Сергій. Литовченко Анатолій. Гулак Олександр

Сергій Кеня народився 10 квітня 1993 року в місті Городня, тут і прожив все своє життя. У 2012-му він пройшов строкову службу в Києві. У 2014-му став на захист Батьківщини. Був учасником АТО.

А у червні 2023 року добровільно знову став до лав Збройних Сил України.

"Сергій був справжнім чоловіком — мужнім, чесним, щирим. Він був опорою для своєї родини, відданим другом, люблячим чоловіком та братом. Його очі світилися мрією — обійняти свого маленького синочка, якого так і не побачив…", — пишуть на сторінці громади.

13 жовтня 2024 року Сергій Кеня загинув внаслідок осколкових поранень під час виконання бойового завдання.

Поховали воїна у рідній Городні.

Указом Президента України від 5 березня 2026 року № 224/2026 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Кеня Сергій Васильович - старший солдат, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

4 червня 2025 року під час виконання бойового завдання східніше населеного пункту Гусєво Курської області загинув старший оператор підрозділу спеціального призначення Анатолій Литовченко.

Анатолій народився 24 квітня 1997 року в м. Ічня. Він зростав у великій, дружній родині, будучи надійною опорою для матері та турботливим старшим братом для двох молодших сестричок.

Свій шлях до знань Анатолій розпочав в Ічнянській школі №4, а згодом продовжив навчання в гімназії імені Степана Васильченка. Вчителі та однокласники пам’ятають його як енергійного, щирого та неймовірно світлого юнака, чия посмішка здатна була розрадити у найважчу хвилину.

Після закінчення школи у 2012 році Анатолій обрав шлях праці: спочатку опанував професію залізничника у Чернігівському професійному ліцеї, де став активним учасником усіх творчих та спортивних заходів, а згодом — фах вчителя трудового навчання у Прилуках.

Саме студентські роки у Прилуках подарували йому зустріч із коханням усього життя — майбутньою дружиною Надією. Свою сім’ю молода пара вирішила будувати на Хмельниччині, у мальовничому Кам’янці-Подільському.

Анатолій був справжнім господарем — він не боявся жодної роботи, допомагав у розвитку сімейного бізнесу та понад усе мріяв про власний затишний дім. У 2021 році його життя сповнилося особливим змістом — народилася донечка Соломійка.

Проте велика війна внесла свої жорстокі корективи у мирні плани. Навесні 2024 року Анатолій став на захист Батьківщини. Одягнувши військову форму, він перетворився на воїна елітного підрозділу — молодшого сержанта із позивним «Якут». Як старший оператор групи спеціального призначення, він виконував найвідповідальніші завдання, кожного дня ризикуючи собою заради безпеки своєї родини та свободи України.

4 червня 2025 року Анатолій Литовченко прийняв свій останній бій. Це сталося неподалік населеного пункту Гуєво (Курщина), де він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі. Виявивши неймовірну стійкість та мужність у зіткненні з ворогом, молодший сержант отримав поранення, що виявилися несумісними з життям. Його серце, сповнене любові до дружини, доньки та рідної землі, зупинилося, але дух залишився незламним.

Нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Трагічна звістка надійшла до Бахмацької громади. Підтвердили загибель у 2024 році військового Олександра Гулака.

Олександр народився 20 травня 1975 року в селі Василівка Лебединського району, що на Сумщині. Після переїзду родини до Бахмача навчався в ЗОШ №5, згодом здобув професію помічника машиніста електровоза в Конотопському вищому професійному училищі.

Пройшов строкову службу в ЗСУ, працював за фахом і на різних роботах. До повномасштабного вторгнення – художником у «Граніті».

У березні 2022 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Захисник воював у найгарячіших точках фронту.

У 2024 році його життя обірвалося.