Загиблі герої Чернігівщини: Дайнеко Олег. Солохненко Андрій. Дворник Святослав

Олег Дайнеко народився 12 лютого 2000 року у м. Городні.

У 2017 році закінчив Городнянську районну гімназію. Далі продовжив навчання у Чернігівському професійному будівельному ліцеї.

Після здобуття освіти працював у різних сферах міста Чернігіва.

У квітні 2021 році був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. У серпні того ж року підписав контракт.

Від початку повномасштабного вторгнення захищав свою Батьківщину на різних напрямках.

На жаль, ворожа куля обірвала життя нашого захисника: 17 червня цього року Олег загинув у бою на одному з напрямків Донеччини.

У Героя залишилися мама та сестра.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився Святослав Дворник 22 липня 1982 року у Сосниці на Чернігівщині.

Життя змалечку випробовувало його, адже мами не стало, коли хлопчику не було й року. Його піднімали батько та три старші сестри. Різниця у віці з ними була великою, до 16 років, тому сестри Святослава дуже доглядали. А згодом, для своєї молодшої сестрички, він уже сам став захисником і хорошим старшим братом.

Родина була багатодітною, і ці міцні зв'язки вони пронесли крізь роки — сестри підтримують стосунки з дружиною Святослава Тетяною й досі.

У 1999 році Святослав закінчив Сосницький ліцей імені О.П. Довженка. Він дуже добре розумівся на техніці, тому далі здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів, і водія в Сосницькому професійно-технічному училищі. Згодом продовжив навчання в Харківському державному технічному університеті сільського господарства на автослюсаря з ремонту автомобілів.

Після навчання довгий час працював у будівельних компаніях, був майстром своєї справи. Багато років він працював бетонщиком та арматурщиком. Через роботу часто бував у тривалих відрядженнях у країнах Європи та Азії. Будував об'єкти різної складності — від звичайних одноповерхових будинків до масштабних споруд. Але де б не працював — завжди поспішав додому, до сім'ї.

Свою дружину Тетяну він знав з дитинства, адже вони жили поблизу. А зустрічатися почали в юності, під час дискотек. Спільно у шлюбі вони прожили 13 років. Святослав був справжнім головою родини — чесним, люблячим і дуже відповідальним чоловіком. Коли дружина була в декреті, він повністю взяв на себе всі обов'язки чоловіка та забезпечував і допомагав Тетяні. Він був людиною слова: як сказав — так і буде.

Його великою гордістю став син Олександр, якому зараз 12 років. Батько виховував його строго, але справедливо — дуже хотів, щоб син займався спортом і ріс здоровим. Саша мав сильний духовний зв'язок із батьком, постійно згадує його і завжди знімав для тата відео, як він тренується, щоб порадувати на відстані. Зараз Олександр зовні — копія мами, але характер має повністю батьківський. Такий же впертий у досягненні мети, і так само вірний слову: як сказав, так і буде.

Спільним хобі батька й сина була риболовля. Спочатку Святослав рибалив із друзями, а коли Саша підріс — вони почали проводити цей час разом. Син теж дуже любив ці хвилини з батьком, і досі ходить рибалити, адже від тата залишилося багато хорошого рибальського інвентарю, який Саша тепер бережно зберігає.

Коли у лютому 2022 року прийшла війна і Сосниця опинилася відрізаною від поставок продуктів через підірвані мости, Святослав став волонтером — організовував поставки медикаментів, засобів гігієни та пального для селища. Завжди йшов на допомогу людям — не лише рідним, а й усім у громаді, хто цього потребував.

Коли Святослав отримав повістку, спокійно зібрався і став на захист держави. Приступив до виконання службових обов'язків у липні 2022 року. Служив водієм-електриком ударних безпілотних авіаційних комплексів. Військову службу та навчання за напрямом безпілотних комплексів пройшов на «відмінно», був надзвичайно старанним у всьому військовому навчанні.

На фронті мав позивний «Мутний», але характер воїна побратими знали як абсолютно чесний і прямий. Що думав — казав прямо в лоб, завжди тверезо оцінював свої сили і одразу про це говорив. З хлопцями на службі Святослав мав дуже близькі стосунки. Побратими досі не забувають його в пам'ять про дружбу, постійно підтримують зв'язок із Тетяною, і до них родина завжди може звернутися за допомогою. А сам Святослав, коли був на службі, оберігав спокій рідних і по телефону завжди казав коротко: «Не переживайте, все добре».

Передчуття люблячого серця ніколи не підводить. Напередодні трагедії Святослав довго розмовляв із дружиною по телефону. Вони годинами говорили просто про все на світі, ніби намагалися наговоритися наперед. Наприкінці розмови він сказав Тетяні, що йде на бойове завдання. Дружина всю ніч не могла заснути, серце було не на місці через важке передчуття.

На жаль, 21 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі міста Куп’янськ Харківської області Святослав загинув.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.