Загиблі герої Чернігівщини: Гусак Петро. Башегуров Олег. Полегешко Олександр

Петро Валерійович Гусак народився 09 липня 1983 року в Бобровиці. З 1990 по 2000 роки навчався в Бобровицькій загальноосвітній школі № 2.

У 2000 році влаштувався на роботу в місті Києві – на завод ім. С. Ковальської.

У вересні 2014 року Петро Валерійович добровільно пішов служити в лавах ЗСУ. Був учасником АТО. Після демобілізації в 2015 році продовжив роботу на заводі ім. С. Ковальської.

24 лютого 2022 року Петро Валерійович добровільно вступив до лав Збройних Сил України та став на захист України від російських загарбників.

Петро Гусак з честю виконував складні бойові завдання, захищаючи рідну землю та свій народ. Він не боявся труднощів, був мужнім, відповідальним та відважним воїном.

Був тяжко поранений в бою. Протягом 7 місяців проходив курс лікування, потім знову пішов на фронт.

Герой загинув 16 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в Луганській області.

Петро Валерійович Гусак назавжди залишився вірним Військовій присязі та українському народові. Загибель військовослужбовця повʼязана із захистом Батьківщини від російського загарбника.

Герой повертається додому на щиті.

У тяжкій скорботі залишилася родина: мати Валентина Миколаївна, батько Валерій Михайлович, дружина Людмила, доньки Вікторія та Яна, брати Роман, Сергій та Володимир.

24 вересня 2026 року у селі Дідівці Прилуцького району провели в останню путь захисника України Олега Башегурова.

Воїн став на захист країни 24 лютого 2022 року та відтоді проходив військову службу.

Олег Башегуров трагічно загинув 22 вересня 2026 року.

Прощання із захисником відбулося у Свято-Параскевинському храмі села Дідівці.

Олег Миколайович залишив по собі приклад незламної відваги та відданості рідній землі, а його пам’ять буде вшановуватися в рідному селі та серед військових колег.

Олександр Полегешко народився 7 травня 1978 року в селі Ковпита (нині — Михайло-Коцюбинська громада на Чернігівщині). Навчався у місцевій школі. Потім — у Малинському технікумі лісового господарства, де здобув спеціальність майстра лісу.

Працював за спеціальністю. Згодом проходив строкову військову службу.

Повернувшись з армії, знову працював в лісовому господарстві. Пізніше — у Чернігівському РЕМі, ще згодом — у Чернігівському військовому лісгоспі.

У 2000 році одружився, разом з дружиною виховали двох доньок, дочекалися онуків.

«У мирному житті завжди був позитивний, мав багато друзів», — згадують про Олександра Полегешка у громаді, за інформацією Сергія Лаєвського.

Обороняв Луганщину та Донеччину у 2014-2015 роках, був нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО».

24 лютого 2022 року, в перші години повномасштабного вторгнення, чоловік знову став в стрій воїнів, захищав Чернігівщину, Сумщину, Луганщину, Донеччину, Дніпропетровщину.

«Користувався авторитетом та повагою серед побратимів, був нагороджений медаллю За оборону Чернігова. Взимку 2024 року зазнав осколкового поранення на Донеччині, після недовгої реабілітації знову повернувся в лави захисників України», — розповідають у громаді.

Загинув Олександр Полегешко 24 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання в Синельниківському районі Дніпропетровської області.

Відспівали захисника в Катерининському храмі у Чернігові, поховали у селі Ковпита Михайло-Коцюбинської громади. У нього залишились дружина, доньки та батько.