Загиблі герої Чернігівщини: Масленок Максим. Авраменко Василь. Полянський Богдан

Масленок Максим народився 16 грудня 1997 року у Сновську. Навчався у Сновській гімназії, згодом здобув вищу освіту у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «фізичне виховання».

У червні 2019 року був призваний на строкову військову службу.

У мирному житті працював охоронцем. У травні 2022 року Максим за власним бажанням став до лав Збройних Сил України. Він свідомо обрав шлях захисника, бо розумів: у цей важкий для країни час Україна потребує кожного, хто готовий зі зброєю в руках боронити її незалежність, свободу та рідну землю.

6 жовтня 2026 року Максим героїчно загинув під час виконання бойового завдання, віддавши своє молоде життя за мирне майбутнє. Тепер йому навіки 28 років.

Василь Валентинович Авраменко народився 14 лютого 1990 року. Сім’я проживала в Чернігові, а згодом переїхала на малу батьківщину — до села Нові Броди Менської громади.

Його дитинство і юність минули в Чернігові, де він навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 30 м. Чернігова. Учителі та друзі пам’ють його здібним, добрим і спортивним хлопцем — він чудово бігав, захоплювався конями, багато читав та завжди прагнув до саморозвитку.

Згодом Василь вступив на механіко-технологічний факультет Чернігівського державного технологічного університету, де опановував спеціальність інженера-механіка. Та через життєві обставини довелося перервати навчання, і він знайшов себе у професії. Працював на різних роботах у Чернігові та Києві, і згодом став справжнім професіоналом та бригадиром на найбільшій Київській ТЕЦ-5. Його цінували за золоті руки, відповідальність і надійність. У складі робочих груп виконував відповідальні завдання за кордоном. Батьки переїхали до Нових Бродів, і Василь провідував їх під час відпусток.

Коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, Василь мав їхати у чергове робоче закордонне відрядження до Фінляндії, пригадує мама Воїна. На руках уже був квиток. Але він без вагань сказав: «Я що, боягуз? Усі йдуть воювати, а я кудись поїду?» У перший же день війни, 24 лютого 2022 року, він добровільно прийшов до Чернігівського ТЦК та став на захист рідної землі.

На фронті Василь проявив себе так само сумлінно й дисципліновано, як і в цивільному житті. Побратими та командування знали: на нього завжди можна покластися. Він служив оператором безпілотних літальних апаратів у складі батальйону безпілотних систем 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади, мужньо виконуючи свій обов’язок у званні солдата. За свою службу Воїн був нагороджений медаллю. Вважав свій військовий обов’язок найважливішим завданням. Навіть під час служби в армії Василь не полишав мрій про освіту — відновився на навчанні в інституті та планував продовжити освіту на профільній кафедрі.

На жаль, 30 вересня 2026 року внаслідок важких поранень, отриманих у бою за свободу і незалежність України, серце Василя зупинилося в Сумській обласній клінічній лікарні.

У Героя залишилися мама, рідна сестра та племінник. Батько помер ще до війни. 

Богдан Полянський народився 27 жовтня 2002 року в Чернігові. Навчався у школі №17.

Потім навчався в коледжі транспорту та комп'ютерних технологій Національного університету «Чернігівська політехніка», де здобув технічну спеціальність.

У 2021 році проходив строкову військову службу, під час якої його застала повномасштабна війна. Згодом чоловік долучився до Сил оборони України за контрактом.

У 2023 році був нагороджений відзнакою «За доблесну службу».

Проходив службу солдат Богдан Полянський у лавах Національної гвардії України на посаді майстра відділення зенітно-артилерійського дивізіону.

Загинув 6 жовтня 2026 року під час виконання службових обов'язків в автомобільній аварії.

Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі «Яцево».