Загиблі Герої Чернігівщини: Ілля Кукла
Закінчив середню школу №12 міста Чернігова.
З 18 років працював на ЧАЕС, разом зі старшими досвідченими працівниками займався перекриттям саркофагу над реактором.
У квітні 2018 року одружився, народився син Лука.
Останній час працював в приватній компанії на посаді старшого менеджера.
27-річний чернігівець Ілля Кукла в перші дні повномасштабної війни Росії проти України вирішив записатися до Тероборони. 4 березня Ілля був на блокпосту, перевіряв машини. Він надсилав дружині голосові повідомлення, казав, що за годину здасть зміну і буде вдома. Ці повідомлення Яна Кукла слухає щодня і досі не може повірити у смерть чоловіка. А їхній 3-річний син каже, що хвилюється за тата, і просить поїхати до нього, щоб обійняти.
27-річний чернігівець Ілля Кукла в перші дні повномасштабного вторгнення Росії до України вирішив, що має обороняти рідне місто. Дружина Іллі Яна каже, чоловік був впертим і ніхто не міг переконати його змінити рішення. Разом зі своїм другом і колегою Олексієм Брянських вони записалися до лав Територіальної оборони.
До війни Ілля працював юристом. У дитинстві мріяв стати кондитером, вже дорослим полюбляв готувати вдома. Зброю, розповідає Яна, востаннє він тримав у руках в школі, на предметі «Допризовна підготовка юнаків». Військовою справою Ілля ніколи не цікавився.
Однак не піти захищати Чернігів чоловік не міг.
«Він не зміг бути осторонь. Казав: «Хлопці там, а я тут. Просто ховатися? Ні. Не можу ховатися вдома, я хочу допомагати хлопцям». Він мені казав, що просто дає час, щоби ми звикли до того, що він піде».
У районі, де жила родина, постріли і вибухи було чути дуже сильно, каже Яна. Ілля просив її берегти сина.
4 березня Ілля був на одному з блокпостів міста, перевіряв машини. Записував дружині голосові повідомлення, казав, що за годину здасть зміну і буде вдома.
«Сказав, що дуже хвилюється за нас, що любить, і попросив берегти сина. А через пів години я отримала дзвінок, що він поранений і його везуть в лікарню. Він потрапив під обстріл. На ранок він помер. Операція не допомогла, він отримав великі травми, були вражені всі внутрішні органи, хребет... Лікарі сказали: зробили все, що могли. Це був найстрашніший ранок у нашому житті».
За кілька днів Яна з сином виїхали з міста. Дівчина каже: повинна була берегти малого, як просив її Ілля. Зараз вони за кордоном, у безпеці.
«Перші дні, як виїхали, ми були у знайомих. Малий міг сидіти гратися, потім схопиться і біжить до ванни зі словами: «Тривога, мамо, тривога, ховаємося!» Він і досі лякається, прокидається, спросоння плаче і питає: «Мам, тут же немає війни?» Я його обіймаю, кажу, що все нормально, я поруч, і він засинає».
«Біля малого не плачу, бо в перші дні, коли це сталося, він прокидався зі словами: «Мамо, ти вже не плачеш?» Тепер кожного дня запитує: «А коли війна закінчиться, ми поїдемо до тата? Я скучив і хвилююся». Я кажу, що подзвонити йому ми не зможемо і обійняти вже теж. Син питає, чому. Кажу: «Тато на небі живе тепер і зірочкою світить. Але все одно він дуже тебе любить». Він був дуже гарним батьком».
Згадує мати Іллі.
«Того дня, коли його поранило, Ілля дзвонив мені, дзвонив чоловіку. Він мав заїхати до нас, забрати пакет для дитини. Чекали-чекали і не дочекалися… Тепер чекаємо, коли онук до нас приїде. Говорили з ним, я питаю: «Коли ж ти приїдеш до нас?» Каже: «Ой, бабусю Іро, у тебе ж там війна, ти до нас приїжджай, пограйся зі мною, а потім чужий дядько тебе додому на таксі відвезе». Він знає, що тато на зірочці, і каже, що коли війна закінчиться, ми всі сядемо на ракету і полетимо, заберемо його назад».
«Писали люди з усього світу, всі друзі та знайомі казали, що такого друга, такої гарної людини, як був Ілля, не знайти. Мій чоловік був доброю людиною, завжди хотів усім допомогти. Всі пам’ятатимуть його як героя, як справжнього чоловіка. Він завжди з нами поряд, в наших серцях. Треба час, щоби прийняти те, що сталося. Ілля – наш герой. Шкода, що тепер він посміхається лише на фото».
Коментарі
Дописати коментар