Легенда до свята

 Роман Завадович

ЯК МАТИ БОЖА ОЖИВИЛА ДЖЕРЕЛО

Легенда

Ішла Марія, Божа Мати, зі святим Іосифом у гостину до своєї тітки Єлисавети. Вони втомилися, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки усохла травичка — ніде ні деревця, ні джерельця.
Аж ось серед рівнини вони побачили одним одне невеличке дерево. Під деревом сидів вівчарик. Кругом нього паслися вівці; скубали суху траву, але вона їм не смакувала, бо хотіли пити.
— Чи дозволиш нам, хлопчику, відпочити в тіні твого дерева? — запитала Божа Мати. — І, може, покажеш нам яке джерело, спрага в нас велика.
Хлопець привітно всміхнувся, але відповів зажуреним голосом:
— Будь ласка, відпочивайте! Але слабу тінь дає це дерево, бо всихає. А джерельце є тут недалеко, та зосталось у ньому лише трохи каламутної водички. Я сам з ягничками потерпаю від спеки і спраги.
— Дай нам горнятко тієї води! — попросив святий Іосиф.
Хлопчик побіг і приніс горнятко теплої каламутної води. Мати Божа простягнула руку до горнятка, і, як тільки його доторкнулася, вода зробилася чистою і свіжою. Напилась і подала Іосифові.
Потім пішла до джерельця і вилляла в нього решту води. По дорозі бризнула кількома краплями на дерево.
У ту ж мить джерельце наповнилося прозорою водою. Вода потекла потічком на леваду й освіжила траву. А дерево враз зазеленіло і вкрилося таким густим листям, що зовсім закрило подорожніх і вівчарика від пекучого сонця.
Ягнички напилися води і стали пастися на свіжій траві, весело підстрибуючи і помекуючи.
Здивований вівчарик став навколішки й запитав подорожніх:
— Чи ви, може, ангели з неба, що зійшли порятувати мене й мою отару?
Божа Мати всміхнулася, поблагословила хлопчика і разом зі святим Іосифом вирушила в дорогу. А хлопчик зробив собі з галузки дерева сопілку і заграв так гарно, що навіть ягнички перестали на хвилину пастися, підняли голови і слухали. Він грав на честь Бога і тих подорожніх, що оживили джерело й дерево до нового життя.

Джерело