Загиблі герої Чернігівщини: Кудрявцев Павло. Погорілко Сергій. Качан Сергій

Павло Володимирович Кудрявцев народився 15 лютого 1983 року. Закінчив ліцей №15 у Чернігові. Потім вступив до Чернігівського радіомеханічного технікуму, де здобув кваліфікацію радіотехніка.

"Він завжди прагнув знань, розвитку та відповідально ставився до обраної справи. У 2006 році Павло створив сім’ю. Продовжуючи шлях саморозвитку, у 2013 році закінчив Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний науково-технічний університет академіка Юрія Бугая», здобувши кваліфікацію бакалавра права", — розповідають рідні Павла, за інформацією Сергія Лаєвського.

У серпні 2024 року чоловік підписав контракт із 71-ю окремою єгерською бригадою, де проходив службу.

"Під час виконання бойових завдань у районі населеного пункту Трудове Донецької області 19 листопада 2024 року він отримав поранення, але не зламався духом і залишився вірним військовому обов’язку. За цю відвагу він отримав нагороду — медаль за захист", — згадують рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.

У листопаді 2025 року Павла Кудрявцева перевели до 225-го окремого штурмового батальйону. Виконуючи бойові завдання, боєць перебував на позиціях поблизу міста Гуляй-Поле Запорізької області.

4 січня 2026 року захисник загинув.

Попрощалися та поховали бійця у Чернігові на кладовищі "Яцево".

Сергій Володимирович Погорілко народився 7 листопада 1978 року в селі Мрин на Ніжинщині.

Закінчив Мринську середню школу, продовжив навчання в Мринському ПТУ №33, де здобув професію фермера.

Свій трудовий шлях почав у місцевому колгоспі "Україна".

Пізніше працював у Мринському лісгоспі та в охоронній фірмі.

Потім Сергій Володимирович переїхав до Києва, де останні сім років працював на АЗС "ОККО".

Навесні 2022 року долучився до територіальної оборони Мринської громади.

У листопаді 2024 року долучився до лав ЗСУ за мобілізацією. Служив у 47-й окремій механізованій бригаді "Маґура".

Військову службу ніс у Сумській області.

15 січня 2025 року зазнав поранення та після лікування знову повернувся до частини.

Загинув 8 лютого 2025 року в районі населеного пункту Вікторівка Суджанського району Курської області РФ.

У чоловіка залишилися мати, дружина та діти.

22 січня у Мринській громаді оголосили День жалоби.

Сергій Миколайович Качан народився 20 липня 1993 року в місті Чернігів.

У 1993 році сім'я Сергія Миколайовича переїхала до Киїнки.

З 1 по 9 клас навчався в Киїнській загальноосвітній школі.

Продовжив навчання в Чернігівському професійному училищі, де здобув професію столяра.

Проходив строкову військову службу. Працював водієм таксі та фрезерувальником мармуру.

У 2014 році чоловіка мобілізували, він служив на посаді водія бойової машини десанту.

У липні того ж року зазнав тяжкого поранення під час виконання бойового завдання поблизу міста Горлівка Донецької області.

Демобілізувався у 2015 році. Був нагороджений медаллю Захисника Вітчизни.

Працював автомеханіком у Києві. Повернувшись до рідного села, працював водієм. Згодом — далекобійником в Україні та за кордоном.

На початку повномасштабного вторгнення долучився до тероборони.

Після 28 лютого 2022 року, рятуючи родину, опинився в окупації в селі Слобода Іванівської громади, де разом із братом потрапив до російського полону.

Після звільнення села чоловік добровільно долучився до лав Збройних сил.

Загинув 14 травня 2022 року разом зі своїм братом на Запорізькому напрямку.

Поховали бійця 22 січня 2026 року на центральному кладовищі в Киїнці.