Загиблі герої Чернігівщини: Мусієнко Тарас. Хмарський Георгій. Колотурський Сергій

Тарас Мусієнко народився 27 березня 1992 року в селі Скороходове. Перші п’ять років навчався у Липівській школі, потім у Талалаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2009 році. Тарас був гарним спортсменом. Особливо любив футбол і грав у шкільній команді. Однокласники згадують його як надійного командного гравця, який ніколи і ніде не підводив, і не тільки у футболі.

Із навчальних предметів його найулюбленішими були географія та історія. Тут він не обмежувався шкільною програмою. На карті світу швидко знаходив країни, столиці і міг цікаво про це розповісти. І сам мріяв, що колись він багато де побуває. Ще одне його захоплення – автомобілі. Тут завжди знаходив спільну мову з батьком, який працює водієм. Відслуживши строкову службу, працював водієм-далекобійником на різних підприємствах України та за кордоном, таким чином здійснюючи свою мрію – пізнавати світ, намотуючи кілометри за кермом.

Рівно два роки Тарас стояв на захисті України, разом із побратимами тримаючи оборону на найгарячіших напрямках фронтів – Запорізькому, Харківському.

31 січня 2025-го Тарас Мусієнко загинув на полі бою. Через два місяці йому б виповнилося 33 роки.

Від рідного дому, рідною вулицею, де виріс, де поважали його за привітність та доброзичливість, проводжали Тараса до місця вічного спочинку.

Під час виконання бойового завдання 27 січня 2025 року загинув військовий Георгій Хмарський.

Народився воїн 25 липня 1999 року в селищі Козелець. Закінчив 9 класів Козелецької школи. Після вступив до Козелецького технікуму ветеринарної медицини.

Свій трудовий шлях розпочав робітником комунального підприємства Козелецької селищної ради. Згодом був призваний на строкову службу. Після строкової служби працевлаштувався в іншу компанію.

З початку повномаштабного вторгнення, Георгій Хмарський був мобілізований ІІ відділом Чернігівського РТЦК та СП. Захищав Чернігівщину. Проходячи службу отримав поранення. Але не зміг сидіти вдома, та після відновлення, з вересня 2024 року пішов знову боронити Батьківщину.

Під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку життя захисника обірвалося.

У військового лишилися мати, брат та сестри.

Менська громада втратила Героя, захисника та свого вірного сина. Загинув солдат Колотурський Сергій Олександрович.

Сергій Олександрович Колотурський народився 2 грудня 1985 року в місті Чернігові. У 2000 році закінчив міську школу №28, отримавши неповну загальну середню освіту.

У 2001–2005 роках опанував спеціальність техніка-механіка в Чернігівському радіомеханічному технікумі (з 2014 року – Фаховий коледж транспорту та комп’ютерних технологій НУ «Чернігівська політехніка»).

2005 року розпочав трудову діяльність у Чернігівському тролейбусному управлінні, працюючи слюсарем-електриком.

Від 2006-го по 2009 рік здобував вищу освіту в державному закладі вищої освіти – Університеті менеджменту освіти.

Від 2006 року займався будівництвом і ремонтом житла, майстерно володіючи своєю справою, мав золоті руки.

2010 року створив сім’ю. Разом із дружиною Тетяною мешкали в місті Мена. 2011 року на світ з’явилася їхня довгоочікувана донька Дар’я.

На початку листопада 2024 року Сергія мобілізували до лав Збройних Сил України. Він виконував бойові завдання як механік-водій 32-ї окремої механізованої бригади (32 ОМБр).

26 січня 2025 року трагічно загинув, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України на Покровському напрямку Донецької області. Поховали Героя на центральному кладовищі у місті Мена.