Загиблі герої Чернігівщини: Андрійко Сергій. Кречик Вячеслав. Прищепа Анатолій

Сергій Андрійко народився 9 липня 1971 року у селищі Парафіївка на Ічнянщині. Закінчив Парафіївську середню школу І-ІІ ступенів. Коли досяг призовного віку, проходив строкову службу у лавах ЗСУ. У 1991 році Сергій закінчив ДОСААФ міста Прилуки та отримав водійське посвідчення. Працював у колгоспі водієм вантажівки, потім — на Парафіївському цукровому заводі слюсарем з ремонту автомобілів, пізніше — у будівельній бригаді.

У травні 2024 року був мобілізований. Загинув 26 січня 2025 року на Курському напрямку. Попрощалися та поховали бійця 2 лютого у Парафіївці. У загиблого залишилися дружина, мама, брат та племінниці.

Вячеслав Кречик народився 27 травня 1974 року в Ніжині. З 1981 по 1991 рік навчався у ЗОШ №2, а потім – у Ніжинському ПТУ № 2, де здобув професію токаря.
У 1992 році переїхав до міста Свердловськ. Навчався у Свердловському навчальному курсовому комбінаті, працював на шахті машиністом і прохідником.
У 1993 році В’ячеслав одружився.
1996 року він повернувся до рідного міста, де працював за різними спеціальностями: пекарем, збиральником меблів, будівельником.
Із перших днів повномасштабного вторгнення вступив до лав територіальної оборони. 5 грудня 2022 року був призначений на посаду сапера, пройшов навчання в Іспанії.
У період із 17 жовтня 2023 року по 19 січня 2024 року на посаді старшого солдата брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Загинув герой 16 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання.
Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і дідусем.
Поховали захисника на Алеї Слави у рідному Ніжині. 

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Анатолій Миколайович Прищепа народився 19 лютого 1974 року в місті Мена Чернігівської області. Дитинство та юність провів у селі Бірківка Корюківського району. 1989 року закінчив Бірківську неповну середню школу, а потім вступив до професійно-технічного училища №18 у Чернігові. У 1992 році здобув фах штукатура, лицювальника, плиточника ІІІ розряду.

Після закінчення навчання працював у місцевому колгоспі різноробочим, а з 1992-го по 1995 рік проходив службу в лавах радянської армії. Повернувшись додому, продовжив працювати у колгоспі рідного села, де провів 16 років свого життя. У 2019–2020 роках працював прибиральником територій у КП «Менакомунпослуга».

Анатолій не мав власної сім’ї та дітей, з рідних у нього залишилася лише сестра.

Коли в Україну прийшла війна, Анатолій не залишився осторонь. У квітні 2022 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив у званні старшини ІІ статті на посаді гранатометника механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.

Із січня по 7 квітня 2024 року виконував бойові завдання у н.п. Стародубівка Донецької області. 7 квітня під час запеклих боїв у Бахмутському районі Донецької області воїн зник безвісти. Тривалий час вважався зниклим, але 15 січня 2025 року суд ухвалив рішення про офіційне визнання його загибелі під час бойових дій.