Маловідома Чернігівщина: Троїцька церква в с. Новий Білоус

 Найдавніша дерев’яна сакральна споруда на Чернігівщині козацьких часів, пам’ятка архітектури національного значення – Троїцька церква – нині діє в с. Новий Білоус, що за 11 кілометрів від Чернігова на Захід. Її датують першою половиною XVIII століття. Але дивовижа в тому, що поруч із нею стоїть дерев’яна дзвіниця-брама, датована 1646 роком, тобто збудована за два роки до першої писемної згадки про село… А на церковному цвинтарі покоїться представник 22-го покоління відомого шляхетського роду Дуніних-Борковських – рідний прапраправнук однодумця й товариша Івана Мазепи.

На думку чернігівського історика Олександра Бондаря, дзвіниця більше нагадую проїзну бойову фортечну вежу, ніж власне дзвіницю. «Можливо, воно так і було: церква раніше могла бути обнесена частоколом, а дзвіниця була як проїзна вежа, адже якщо глянути на час її спорудження, то зразу можна зрозуміти, що неспокійно тоді було, – говорить історик. – Татари докучали своїми нападами, а тут ще й Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Отже церква, можливо, слугувала як духовною фортецею, так і фортецею в прямому значенні слова, тут дивуватися нічому, час був такий. Та й церква істотно відрізняється від тих, що ми бачили раніше. В ній явно виражене українське бароко, а особливо – в побудові куполу. Церква – одноверха, тридільна, з прямокутним бабинцем, центральною дільницею і гранчастим вівтарем».

Ця споруда – яскравий зразок чернігово-сіверської школи дерев’яної монументальної архітектури. Різні джерела вказують різні роки зведення церкви: одні – 1646-й, інші – 1739-й. За інформацією ж місцевих краєзнавців, ця церква спочатку стояла в селі Мохнатин, а в Новий Білоус її перенесли пізніше. Можливо, після того, як церкву-ровесницю дзвіниці було втрачено. Різьблений іконостас ХVІІІ століття не зберігся, хоча в тому, який виготовили в кінці 40-х років ХХ століття, нібито є фрагменти старовинного іконостасу. Над іконостасом височіє вишукана восьмигранна баня, яка завершує внутрішній простір. Тут використані різьблені пов’язі, що прикрашають інтер’єр. У цьому своєрідному архітектурно-просторовому ансамблі церкви і дзвіниці яскраво простежуються народні традиції.

У 1939 році радянська влада закрила церкву, але, за переказами, мешканці села не дозволили влаштувати в ній склад. Кажуть, комора проіснувала пару місяців: люди відмовилися йти на роботу, збирати колгоспний урожай, доки не відкриють церкву. І церкву відкрили. Як воно було насправді – не відомо, але споруди збереглися в хорошому стані.

Джерело