Мистецька Чернігівщина: художник-літератор Михайло Жук
Михайло Іванович народився 20 вересня 1883 року в Каховці Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині Херсонська область). Батько працював маляром, та й сам хлопчина з восьми років уже став до роботи. У сезон працював на Дніпрі – здирав кору з колод на плотах. Коли йому виповнилося 13 років, разом із батьком перебрався до Києва.
Із 1896 року Михайло навчався в художній школі Миколи Мурашка. Він проявив себе здібним учнем, викладачі пророкували йому велике майбутнє. По закінченню навчання протягом року відвідував студії Валентина Сєрова в Москві. Юнак понад усе мріяв вступити до Петербурзької Академії мистецтв, але не склалося. Тож подався до Польщі, де його зарахували до Краківської Академії мистецтв на факультет монументально-декоративного живопису.
Під час навчання Жук був активним учасником різноманітних виставок, водночас пробував свої сили в літературі. У Кракові він заприязнився з Богданом Лепким, відвідуючи Львів, завів дружбу з Іваном Франком, Василем Стефаником і родиною Грушевських.
У 1904-му художник закінчив навчання в Академії. Того ж року в Києві відбулася його перша виставка. Як згадував сам Жук, вона пройшла майже непоміченою, проте за рік у Львові ці ж самі роботи отримали чимало схвальних відгуків. Картини сподобалися не лише відвідувачам експозиції, а й критикам і митцям, зокрема відомому художнику Івану Трушу.
Із 1905 до 1916 року Михайло Жук мешкав у Чернігові. Він працював викладачем малювання в гімназіях, училищах і семінаріях. Коцюбинський був частим гостем в оселі митця. Дружба з Михайлом Михайловичем тривала аж до його смерті, Михайло Іванович був поряд із письменником в його останні хвилини життя.
У Чернігові художник створив чимало портретів видатних українських письменників. Водночас Михайло Іванович продовжив займатися поезією та белетристикою, писав новели, статті. У 1912 році в Чернігові вийшла друком збірка віршів “Співи землі”. Найвідоміші п’єси “Легенда” та “Плебейка”. Також Жук є автором сонетів.
У творчому доробку митця особливе місце займає оформлення дитячих книжок. Він створював віршований текст і супроводжував його ілюстраціями. Особливо популярними стали дитячі збірки “Ох”, “Дітям України”, “Казки”, “Дрімайлики”, “Пухирики”. Оформлюючи видання “300 найкращих українських пісень”, художник поєднав европейську графіку з традиційним українським народним живописом.
У 1917 році Михайло Жук оселився в Києві. Він долучився до заснування Української академії мистецтв, а також став одним із восьми професорів цього закладу та викладачем живопису. До 1919-го Жук перебував у самому вирі відновлення українського культурного життя, а потім знову вернув до Чернігова й прожив там ще кілька років.
Восени 1925-го Михайла Івановича запросили до Одеси, де він обійняв посаду професора катедри графіки. У 1928 році Михайло Жук ініціював відкриття відділу майоліки, який із часом перетворився на керамічний факультет.
В 1930-му відзначали 25-літній ювілей творчості художника та педагога. У пресі писали численні статті, тоді ж вийшов і перший альбом митця. Михайло Іванович брав активну участь у різних виставках, писав портрети, оформлював книжки.
Взимку 1931 року Жука заарештували, як наслідок – звільнили з роботи. Пів року провів він у тюрмі:
“Весняні дні. Вікно з ґратами, а за ними – таке блакитне небо. Цілий день пливуть білі хмари, а ввечері, в кутку, де стоїть параша, вмирають останні промені вечірнього сонця. Як тоді, так і тепер я не знаю і не знав, що вони мали проти мене. Почуття болю, образи стискало груди. Увесь час звучав один мотив – за що?”, – так писав митець.
Після в’язниці професора відновили на посаді. Але після пережитих потрясінь Жук закинув пензля та фарби й більше не писав картин, займався лише керамікою.
Із початком німецько-радянської війни професора Михайла Івановича знову позбавили посади. Річ у тім, що художник відмовився писати портрети короля та королеви Румунії (Румунія окупувала Одесу в жовтні 1941-го).
Щоб мати заробіток, Жук влаштувався в комісійний магазин. Тут він разом із друзями таємно розгорнув цілу кампанію по збереженню художніх цінностей Одеси. Усі коштовні речі, які потрапляли до магазину, не виставляли на продаж, а переховували по квартирах і підвалах. Коли Одесу звільнили, усі мистецькі надбання повернули місту, а Михайло Іванович повернувся до викладацької справи.
Професору вдалося уникнути переслідувань з боку радянської влади, проте й належної пошани він не отримав. У 1955 році Одеське художнє училище відзначило 50-річний ювілей художньої та педагогічної діяльності Михайла Жука. Але ні художньої виставки його робіт не провели, ні книжки літературних творів так і не видали, хоча цього домагалися українські митці та письменники.
Останні роки життя Жук тяжко хворів і був прикутий до ліжка. У цей час він писав спогади, вірші, в яких оспівував Одесу. 7 червня 1964 року Михайло Іванович відійшов у засвіти. Його поховали на Другому християнському кладовищі міста.
Вже по смерті митця розгорівся новий інтерес до його творчості. У помешканні Жука знайшли чимало картин, графічних зображень, розписаного посуду, рукописи, літературні публікації тощо. Дуже швидко все це майно розійшлося по музеях та приватних колекціях. Невдовзі твори майстра почали експонувати на виставках, його роботи стали привертати увагу дослідників. Це своєю чергою призвело до ґрунтовнішого вивчення життя та творчості Михайла Івановича.
Коментарі
Дописати коментар