Загиблі герої Чернігівщини: Полевиченко Артем. Шиш Олексій. Гостар Олександр

Артем Полевиченко народився 13 березня 1985 року народження у селі Кувечичі.

Навчався у місцевій школі. Після закінчення школи вступив до КЗ "Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької".

Після коледжу продовжив навчання у Ніжинському державному університеті імені М. Гоголя.

Працював водієм, а потім на будівництві.

З вересня 2023 року став на захист Батьківщини.

"Пройшов не одне коло пекла, відчув на собі увесь біль війни. Але зміг повернутись додому, де трагічна подія забрала його життя. Для усіх нас Артем запам'ятається веселим, усміхненим, добродушним".

Загинув Артем Полевиченко 20 березня 2025 року.

Олексій Віталійович Шиш народився 14 березня 1993 року в селі Ладинка, тут виростав, навчався у місцевій школі. Після її закінчення в 2008 році вступив до Чернігівського залізничного ліцею, де отримав спеціальність електрозварювальник. 

Строкову службу проходив в містечку Балаклія на Харківщині. Після звільнення повернувся додому.

До початку повномасштабної війни чоловік працював в селі Карпилівка на підприємстві з виготовлення меблів.

Олексій був світлою, доброю людиною, завжди і у всьому вмів знаходити позитив і не дивлячись на обставини ,завжди радів життю. Людина з чистою душею і добрим серцем, був підтримкою і опорою для рідних та близьких, завжди приходив на допомогу, тому хто цього потребував.

Він умів посміхатися очима, збирав навколо себе людей та завжди влучно жартував. Душа компанії, надійний друг і побратим, турботливий син та брат. До нього всі тягнулись, любили та поважали.

Близькі згадують Олексія щирим і справжнім, він умів підтримати, підбадьорити та запевнити, що все добре, у будь-яких ситуаціях.

З дитинства мав багато друзів, любив кататися на мотоциклі, купатися та рибалити. Особливо рибалити-це був його відпочинок.

А ще у Олексія було загострене почуття справедливості. Тому не дивно, що з початком повномасштабного вторгнення він був в числі перших добровольців, які не роздумуючи стали на захист рідної землі. Він воював зі  своїм  підрозділом у складі  21 окремого  батальйону ОК «Північ»  на північних околицях Чернігова. Ввесь місяць важкої боротьби за Чернігів, він  разом з побратимами, тримали оборонні позиції в районі міського  кладовища «Яцево» та населеного пункту Новоселівка.

Після звільнення Чернігова Олексій продовжив воювати за рідну землю, звільняючи її від російської нечисті.

Разом зі своїм підрозділом пройшов пекельні бої за  Бахмут, Соледар,   Лиманський напрямок. Останні місяці служби Олексій виконував бойові завдання на Сумщина. Пройшовши  навчання  з тактичної медицини, тож виконував обов’язки санітара інструктора.  За цей час допоміг врятувати не одне життя наших бійців, та не зміг зберегти своє.

На превеликий жаль, 21 березня життя відважного воїна обірвав ворожий снаряд під час виконання чергового бойового завдання. Тепер йому навіки 32.

Вічна слава і пам'ять ГЕРОЮ, який захищав рідну Україну і кожного з нас. Який віддав своє життя за наш з вами спокій.

 За  відважну  службу Олексій нагороджений  медалями «За оборону Чернігова» та  «За мужність», а також відзнакою Головнокомандувача  Збройних сил України «Золотий хрест».

Олександр Гостар народився 14 вересня 1988 року в селі Хаєнки, що на Прилуччині. У 2004 році закінчив місцеву школу, потім навчався в Прилуцькому агротехнічному технікумі.

Працював в різних сферах і в будівництві, на фабриці технологом.

У 2024 році долучився до лав ЗСУ. Був майстром вибухової справи в 1 окремому штурмовому батальйоні імені Дмитра Коцюбайла "Да Вінчі", роті ударних безпілотних авіакомплексів.

Загинув Олександр Гостар 20 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Поховали бійця в рідному селі.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).