Мистецька Чернігівщина: Світлана Смолич

У кожній людині «посіяно» зерно таланту, що проростає і дає урожай, коли приходить час. Це може трапитись хоч у дев’ятнадцять, хоч у двадцять сім! Насправді неважливо у якому віці людина усвідомить свою обдарованість, головне, щоб вона наважилась реалізовувати її, незважаючи ні на що. Так зробила Світлана Смолич, тому мешканці Чернігівщини знають жінку як харизматичну мисткиню з Варви.

Світлана Смолич змалечку полюбляла малювати – переносити яскраві образи з уяви на папір. Її захоплення було настільки серйозним, що в четвертому класу, пишучи твір на тему «Ким я хочу бути в майбутньому?», Світлана впевнено відповіла – художницею, володаркою пензлів. І, здавалося б, добре, що дівчина знала, у якій сфері буде розвиватись. Однак батьки Світлани, які працювали вчителями математики, думали, що творча спеціальність не така надійна, як технічна.

Нібито мистецтво – це не серйозно, ним не заробити на нормальне життя і «нічого хорошого з цього не вийде». Тому, коли Світлана Смолич закінчила школу, батьки скерували доньку на фізико-математичний факультет. Вона дослухалась, здобула першу вищу освіту в технічній сфері, а потім і другу, ставши вчителькою математики та інформатики за спеціальністю. Разом з тим, попри несхвалення оточення, Світлана Смолич тихесенько малювала для себе.

І так продовжувалось до того, як двадцятисемирічна Світлана Смолич побачила на львівському артринку картину Юрія та Люби Шевченків. Рибки, зображені на ній, зачарували Світлану й підштовхнули до роздумів: скільки ж коштує така краса? Дівчина спитала у продавців ціну й, почувши у відповідь «сім тисяч гривень», отетеріла. Це були великі гроші на той час, «космічна сума». Тому Світлана Смолич покинула артринок без картини під рукою…

Однак з фарбами, пензликами та, уявіть собі, фотографією рибок Юрія та Люби Шевченків! Світлана «потайки клацнула» картину, щоб намалювати схожу по приїзду додому. У Варві ж вона настільки серйозно підійшла до справи, що, замість звичайного паперу, вперше купила недороге полотно для малювання. Але, коли сіла творити, то зрозуміла: фарби, куплені у Львові, жахливої якості.

Схоже, продавці на львівському артринку зрозуміли, що Світлана Смолич тільки розпочинає свій творчий шлях і ще не знається на фарбах. Тому продали їй, або «втюхали, грубо кажучи», неякісні матеріали, які не змішувались і дуже довго сохли. Тоді Світлана почала відкладати гроші із зарплати, щоб купувати якісні фарби. «Як зараз пам’ятаю, по п’ятсот гривень відкладала», – каже Світлана з цього приводу.

Назбиравши кошти, Світлана Смолич купила хороші фарби «Van Gogh» – високоякісні фарби нідерландського виробництва. Малювати ними було суцільним задоволенням: добре змішуються, швидко сохнуть, мають яскраві кольори. Користуючись ними, Світлана вчилась малювати. Спочатку дивилась відеоуроки на ютубі, потім перестала і вчилась сама. Словом, Світлана – художниця-самоучка.

Тривалий час Світлана Смолич просто малювала для себе й не ставилась до цього серйозно. У неї була основна робота, побутові турботи. Проте, пішовши у другий декрет, жінка почала більше часу присвячувати малюванню. Воно розраджувало її, дозволяло втілювати креативні ідеї на полотні. І талант Світлани не залишився без уваги: односельці почали проявляти інтерес до її картин.

Одного разу Світлана Смолич спробувала намалювати картину на замовлення і зрозуміла, що не може творити «під наглядом». Очікування замовниці обмежували її, тоді як Світлана, як і кожен митець, має своє унікальне бачення картини. Його не можна спеціально скерувати в певне річище, воно, як річка, саме пробиває собі шлях. Тому Світлана майже не малює на замовлення, лише в одиничних випадках.

З часом Світлану Смолич почали запрошувати на виставки. Вона погоджувалась, привозила свої картини, показувала їх відвідувачам. І, здавалося б, це чудово! Але на перших етапах Світлана страждала на «синдром самозванця»: не могла впевнено демонструвати свої роботи. Думала, що вона не справжня мисткиня, як інші, бо в неї не було художньої освіти.

На щастя, Світлані Смолич вдалось побороти ці нав’язливі думки, зокрема, завдяки розмові з однією професійною художницею. Вона щиро розповіла: вчилась п’ять років, знається на академічному малюнку, але не може придумати нічого свого. Тоді Світлана зрозуміла наступне. Можливо, це навіть добре, що в неї не було художньої освіти. Зате її уява не обмежена правилами й вимогами.

Так у Світлани Смолич сформувався особливий стиль малювання. Його легко впізнати за точками та геометричними фігурами, що натякають на математичну освіту мисткині. Світлана додає їх за покликом серця. В одних картинах вони є, в інших немає. Все залежить від її бачення картини та джерела натхнення. Тоді як вона знаходить його у книгах, подорожах та під час тату сеансів. До речі, Світлана ще й татумайстриня! Така вона харизматична мисткиня з Варви.

Джерело