Історії Воїнів: Сергій Малечко

Осколок пройшов за пару сантиметрів від серця, ліві рука та нога трималися лише на шкірі — так своє поранення описує ветеран Сергій Малечко. Чоловік родом з Бахмача, що на Чернігівщині. Пішов до війська добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення. Виконував бойові завдання в Чернігівській та Сумській областях. Поранення зазнав під Бахмутом на Донеччині у грудні 2022 року, в результаті чого йому ампутували кінцівки. Наразі чоловіку 39 років, він має трьох дітей.

Сергій був командиром мінометного розрахунку в 163-му окремому батальйоні тероборони. Виконував бойові завдання в Чернігівській та Сумській областях. У грудні 2022 року його разом з побратимами відправили до Бахмуту на Донеччині.

"Я там не довго побув, та й багато хто недовго побув із нас. Зазнав з двома моїми побратимами поранення. Тільки вони там залишилися, а я вижив. Був обстріл з їхнього боку мінометний. Вовка крикнув: «Мені медика». Я з ним дуже так дружив, до нього приліз. Один так лежить, інший так. Оце між ними сховався, що мене Вовка спас. Ще 40 хвилин вони вели по нас обстріл і, можна сказати, що хлопці своїми тілами по обидва боки мене оберігали", — розповідає ветеран.

Чоловік згадує: його ліві рука та нога трималися лише на шкірі. Також Сергію пробило легені.

Ветеран каже: вже тоді розумів, що залишиться без руки та ноги.

"Протезування, реабілітація – це дуже затратно за часом та здоров’ям, а також психологічно. Не щодня залишаєшся без рук та ніг".

Про те, що чоловіка поранило, Наталія дізналась не відразу.

"Він мені боявся сказати, бо я була вагітна. Я була сильніша за всіх, я не плакала. Коли я дізналася, у мене не було цього, ну, такого, що я, бо зараз емоції вже. Тоді я не плакала, я думала, що мені треба робити: мої дії надалі, що мені треба зібрати дітей, мені треба до нього. Мені хотілося скоріше до нього, щоб він заспокоївся, щоб він зрозумів, що я з ним, що я його не покину, що ми будемо разом".

Третя дитина та перший протез

Наталія стала регулярно їздити до Сергія, а за місяць, у лютому, у них народилася третя дитина — син Дамір. Ім'я обрав чоловік.

"Тому, що Дамір перекладається як той, що несе мир. І коли йому вже було два місяці, наш тато перевівся з «Феофанії» до Львівської області. І ми вже у два місяці поїхали до тата".

 Через рік після поранення Сергій у реабілітаційному центрі отримав свій перший механічний протез для ноги. Згодом дізнався про міжнародну програму, за якою поранені військові можуть отримати сучасні електричні протези. Подав заявку й навесні 2024 року поїхав до столиці Естонії, Таллінна, за новим протезом.

"Можна ставити їзду на мотоциклі, стояння - вона блокується, щоб повністю рівна була. Футбол, перенесення важких речей і біг. На велосипеді пробував - не виходить, бо руки немає і дуже коротка культя. Плавання пробував. Ну, як плавання, зайти до води я можу, тобто вона не мокне", — розповідає Сергій.

За словами Наталії, Сергій бере активну участь у вихованні дітей.

"Коли мені треба кудись там від'їхати чи що, тато залишається з Даміром. Діти в школі. Він їздить, возить дітей на тренування. Забирає їх звідти. Може сніданок розігріти дітям і мені. Або прокинутись вранці, погуляти з Даміром, поки я ще можу поспати трішки".

Торік завдяки місцевій програмі з надання грошової компенсації на придбання житла військовим у їхній сім'ї з'явився новий будинок, каже жінка. Тож Сергій ще й займається ремонтом.

Сергій ділиться: без підтримки дружини йому було б складно.

"Я просто не дала йому здатися. Навіть лікарі казали, що коли ви тут, у нього прогрес... ", — додає Наталія.

Джерело