Мистецька Чернігівщина: Олексій Биш

Олексій Биш звик спостерігати за чоловіками та жінками. За тим, як вони задумливо вдивляються удалечінь, тихо та протяжно зітхають, втомлено перебирають ногами на шляху додому. Ці правдиві моменти з життя людей важливі для Олексія Биша, як елементи дорогої колекції. Актор намагається запам’ятати їх, щоб колись відтворити на сцені Молодіжного театру. Так він розуміє сутність акторського мистецтва й демонструє її глядачам.

Олексій Володимирович Биш з’явився на світ двадцять восьмого квітня 1972 року в місті Нікополь, Дніпропетровської області. І втілився у надзвичайно непосидючу дитину – маленьку дзиґу, якій не сиділось на місці, хотілось кудись побігти, щось втнути. У малого Олексія було стільки енергії, що мати з бабусею ледь давали йому раду. Бувало, бабуся прив’язувала його до стільця, щоб внук домучив ту нещасну домашню роботу.

З часом Олексій Володимирович навчився скеровувати свою енергію у спорт: займався легкою атлетикою, баскетболом, футболом. До того ж відвідував судномодельний гурток, випалював малюнки на фанері, співав у хорі та розігрував вистави. Змінював свої інтереси одне за одним, поки не зупинився на акторському мистецтві. Точкою неповернення стало питання вчительки “Хто із вас може добре читати?”, на яке Олексій відповів “я”.

Виявилось, що вчителька шукала охочих зіграти у виставі. Відтоді Олексій Володимирович Биш був постійним шкільним актором, проте хлопцю хотілось чогось більшого. Подорослішавши, він почав відвідувати нікопольський драматичний гурток, щоб вдосконалити свою акторську майстерність. Й оточення бачило, як він старається. Тому класний керівник порадив Олексію спробувати себе на великій сцені, наприклад, у нікопольському театрі.

Олексій Володимирович Биш дослухався до цієї поради й почав виходити до публіки в різних амплуа та розкривати свій талант. Глядачі захоплювались його грою, а особливо жартами. Як тільки з уст молодого актора злітала влучна фразочка, залом проносився сміх. Чого тільки варта фраза Олексія в ролі Стецька з “Сватання на Гончарівці”: “це тільки вдень у нього не всі вдома, а до вечора посходяться”.

Паралельно з виступами на сцені Олексій Володимирович Биш займався народними танцями та співом. Тому, закінчивши школу в Нікополі, вже знав у якому напрямку йому рухатись – до Дніпра. У ньому хлопець хотів вступити до місцевого театрального училища, щоправда, сумнівався чи візьмуть. Не тому, що недостатньо досвіду, а навпаки – він вже є завдяки самодіяльності.

Олексій Володимирович Биш знав, що в училище неохоче беруть акторів із самодіяльності. Бо вони вже мають певний характер, уподобання, прийоми – з ними важче працювати. Ба більше, змінювати їх. Разом з тим, Олексій Володимирович наважився прийти на творчий конкурс у Дніпропетровське училище й показав себе. У результаті в нього був найвищий бал серед сімнадцяти хлопців і його, звичайно ж, взяли з руками й ногами на курс Зої Федорівни Селенкової – справжньої чарівниці. 

Зоя Федорівна Селенкова по-особливому розуміла театр – як місце сили, де не можна брехати, – і хотіла передати це ставлення і своїм учням. З Олексієм Володимировичем вдалось: він перейняв її філософію та вирішив завжди бути чесним з глядачем. Задля цього почав “колекціонувати” справжні емоції, реакції та дії людей навколо, щоб правдиво показувати їх на сцені. Наприклад, побачив у маршрутці дівчину з пронизливим поглядом, подумав собі: “треба запам’ятати для тієї чи іншої ролі”. Зустрів чоловіка зі специфічною ходою, “сфотографував” очима й відклав у голові на майбутнє.

Олексій Володимирович Биш успішно закінчив Дніпропетровське училище з червоним дипломом у 1993 році. Після чого думав податись до Дніпропетровського музично-драматичного театру, але доля занесла новоспеченого актора до Рівненського. Там Олексій Володимирович зіграв свої перші ролі, але не затримався на довго: не сподобався репертуар. 

Олексій Володимирович Биш відправився шукати інше місце і знайшов – Львівський театр армії. Йому подобались місцеві спектаклі, колектив, атмосфера і хтозна, чи покинув би Олексій Володимирович цей театр, якби його не закрили. На щастя, тоді нікопольський актор вже знав про Чернігівський Молодіжний театр, його навіть запрошували приєднатись.

У 1994 році Олексій Володимирович Биш приїхав у Чернігів та почав працювати в Молодіжному театрі. Спочатку йому було важко, доводилось вливатись у вже сформований акторський колектив. Проте з часом стало легше. Його першою роллю був Еклі з “Над прірвою в житі” – неохайний не соціалізований підліток. Наступною роллю Голохвастов у “За двома зайцями” – брехливий і пихатий міщанин, що прагне досягти успіху будь-якими способами.

Загалом за свою акторську кар’єру Олексій Володимирович Биш зіграв понад сто ролей, зокрема:

• Короля Клавдія у “Гамлеті” – безпринципного чоловіка, який вбив свого брата заради престолу;
• Бромдена з “Польоту над гніздом зозулі” – індіанця, пацієнта психіатричної лікарні, який прикидається людиною з порушенням слуху;
• Меркуціо з “Ромео і Джульєтти” – запального молодика, друга Ромео, який трагічно гине;
• Священника з “Матінки Кураж та її дітей” – чоловіка, який намагався підтримувати моральні порядки, але виявився заслабким для цього;
• Доктора Жаффе з “Трьох товаришів” – лікаря, що пройшов Першу світову війну і намагається жити далі;

На думку Олексія Володимировича Биша, хорошому актору не важливий ані розмір сцени, ані величина ролі. Можна грати як у великому залі з софітами, так і в невеличкому приміщенні з не найкращим освітленням. Якщо актор знає свою справу, а не ховається за декораціями чи костюмом, він передасть глядачам основні сенси. Так само не важливо яка роль – головна, другорядна чи епізодична. Олексій Володимирович переконаний: не буває маленьких ролей. Є добре тільки добре й погано розкриті.

Наприклад, Олексій Володимирович Биш може зробити з будь-якої ролі бенгер. Одного разу йому доручили зіграти мисливця у виставі “Дерева вмирають стоячи” – небезпечного чоловіка, який заманює у пастку довірливого птаха. За сюжетом, у нього лише кілька реплік. І, здавалося б, ну хто запам’ятає такого персонажа? Тоді як Олексій Володимирович зробив неможливе! Надавши діям мисливця гумористичного забарвлення, актор чудово розкрив “маленьку” роль.

Олексій Володимирович Биш вважає, що краще не відмовлятись від тих ролей, які вам пропонують. Сам старається так робити й іншим акторам радить, особливо молодим. Для них будь-яка роль може стати “щасливим квитком”! Якщо запропонована роль не подобається, Олексій Володимирович Биш пропонує перечитувати текст знову і знову, поки не знайдете мотивацію. В актора так було з роллю Сганареля з “Камінного господаря” – ницого чоловіка, який залишається з Дон Жуаном тільки через страх. Тоді Олексію Володимировичу довелось докласти багато зусиль, щоб прийняти, зрозуміти та втілити цей образ. Зрештою, у нього вийшло і глядачі високо оцінили його гру.

Такий він Олексій Володимирович Биш – старанний актор, відданий своїй справі настільки, що навіть у вільний час вишукує правдиві моменти, які міг би “колекціонували”. Щоб колись втілити на сцені Молодіжного театру.

Джерело