Загиблі герої Чернігівщини: Шеремет Ігор. Борис Віталій

Шеремет Ігор - старший солдат, начальник електростанції відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення батальйону матеріального забезпечення 47-ї окремої механізованої бригади “Магура”.

Народився Ігор 18 березня 1985 року на Чернігівщині, згодом родина переїхала до села Орлівка Ямпільського району Сумської області, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Після строкової служби закінчив Київське вище професійне училище будівництва та архітектури, працював в охоронній фірмі Київських та потім Обухівських торгівельних закладів.

Тут же зустрів свою другу половинку – Наташу, яка в цей час також проживала в нашому місті. Утворилась родина, якій судилося бути щасливою.

Ігор не боявся ніякої чоловічої роботи, у нього були «золоті» руки, отже завжди мав заробіток, дбав про те, щоб родина жила у достатку, і був щедрим для сім’ї, нічого для неї не жалів. Він дуже любив друзів, компанію, цінував гарне ставлення до себе, залюбки допомагав друзям, не чекаючи нічого за це у відповідь, але сім’ю ставив понад усе. Щоб порадувати родину, організовував їм мандрівки, поїздки на море, випікав смачні торти. 

З початком повномасштабного російського вторгнення Ігор Шеремет звернувся до Обухівського Територіального Центру комплектації та соціальної підтримки, звідки його перенаправили до ТЦК за місцем реєстрації, куди він одразу ж і виїхав, і 25 вересня 2022 року його було мобілізовано до лав Збройних Сил України.

Після проходження військового навчання на Київщині, у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Магура» Ігор потрапив на Донеччину, на Авдіївський напрямок. У зону інтенсивних бойових дій.

Останній раз виходив на зв’язок з рідними 27 листопада 2023 року, попередив, що йде на бойове завдання, і зв’язку поки що не буде. А за кілька днів на родину чекала звістка про те, що він, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Степове Покровського району Донецької області 28 листопада 2023 року, зник безвісти.

Лише 14 червня 2024 року в результаті обміну тілами сторона противника передала разом з іншими побратимами і тіло Ігоря Шеремета. Знадобилося більше року для того, щоб внаслідок довгого процесу, пов’язаного з експертизами ДНК, його особистість було встановлено і тіло опізнано. Так Ігор повернувся додому, щоб гідно попрощатися з рідними та близькими та навіки упокоїтися в рідній землі.

Борис Віталій Віталійович народився 21 січня 2000 року. Навчався Ніжинській ЗОШ №11. Вищу освіту здобував у ВСП «Ніжинський фаховий коледж НУБіП України» та ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут». Отримав диплом магістра. Працював у ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут», потім - Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької.

За життя він був активним хлопцем, грав на гітарі, брав участь в народній самодіяльності при будинку культури.
Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України добровільно приєднався до лав ТРО в лютому 2022 року, брав активну участь у бойових завданнях з оборони і стримування ворога для захисту рідного міста Ніжин, що на Чернігівщині.
У вересні 2022 року підписав контракт зі Збройними Силами України та долучився до складу школи загальновійськової підготовки 300 навчального танкового полку 169 навчального центру імені князя Ярослава Мудрого Сухопутних військ Збройних Сил України. Оскільки був одним з найкращих інструкторів загальновійськової підготовки, то був направлений у 2022 р. для навчання у Великобританію, та неодноразово як супроводжуючий групи. На посаді інструктора 6-го навчального взводу 1-го навчального курсу школи загальновійськової підготовки військової частини А1414 Борис Віталій “Джонсон” активно впроваджував свій бойовий досвід, передавав знання молодим бійцям та навчав Перемагати ворога.
У 2024 році у складі батальйонної тактичної групи 169 навчального центру ім. Ярослава Мудрого Сухопутних Військ Збройних Сил України показав себе, як мужній воїн з високими показниками у бойовій підготовці, зразкову військову дисципліну, сумлінне виконання військового обов’язку. Віталій ніколи не жалівся на умови та завжди вірив в перемогу над ворогом. Він прагнув навчити якомога більше бійців та передати їм свої знання.
Брав активну участь у виконанні бойових завдань з оборони і стримування збройної агресії, при цьому проявляв мужність та сміливість.
Під час перебування на позиції, в районі н.п. Зелений Гай, Ізюмського району, Харківської області швидко зреагував на чергову спробу штурму противника, проявив лідерські якості, вдало, злагоджено та без втрат відбив атаку ворога. Не зважаючи на складну обстановку на полі бою регулярно доставляв необхідне на передові позиції своїм побратимам. Виконував роль провідника між спостережними пунктами.
При виконанні бойового завдання, 17 березня 2025, а саме проведення ротації на КСП «Мукачево», внаслідок артилерійського обстрілу ворога БТР М113 сержант Борис Віталій Віталійович загинув від отриманих поранень.
21 березня 2025 року був похований на Алеї Слави в рідному місті Ніжині.
У Віталія залишилися батьки, старша сестра, племінники і багато друзів.
У 2025 році на фасаді Ніжинської гімназії №11 на його честь відкрито меморіальну дошку

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).