Мистецька Чернігівщина: Тетяна Салдецька

Тетяна Василівна Салдецька, народжена сьомого лютого 1964 року, змалечку відчувала, що її, ніби магнітом, тягне до “високого”. Проте дівчинка не відразу зрозуміла до чого саме. Їй здавалось, що йдеться про небо, тому вона вирішила: “виросту – стану льотчицею”, а ні “краще – космонавткою”. І дотримувалась цього плану, поки не зрозуміла, що “високе” – це театр.

Мріючи про космос, Тетяна Василівна Салдецька проживала звичайне дитинство: навчалась у школі, гуляла з подругами, читала різні журнали, зокрема “Новини кіноекрану” та “Радянський екран”. Вони були надзвичайно популярні в 70-х роках, особливо серед підлітків. Хлопці й дівчата з великою цікавістю читали історії про злети і падіння популярних акторів, колекціонували їхні фото і Тетяна не була винятком. Її захоплювали розповіді про те, як люди виходять на сцену і перетворюються на зовсім іншу людину.

Одного разу Тетяна Василівна Салдецька спробувала поставити театралізовану сценку з друзями й була вражена: це саме ті відчуття, яких їй не вистачало. Вони підштовхнули Тетяну до серйозних думок про акторську кар’єру, тому дівчинка вирішила вступити до Дніпропетровського державного театрального училища. Про цей заклад добре відгукувались у журналах, присвячених кіно. І Тетяна вірила, що її дорога до “високого” пролягає через нього. 

Не всі дорослі підтримували Тетяну Василівну Салдецьку, зокрема деякі вчителі зі школи. Вони визнавали, що Тетяна талановита, але сумнівались, що цього достатньо. Дівчинка знала про їхні побоювання, проте вони не похитнули її віру в себе та у свій акторський потенціал. Тому, закінчивши восьмий клас, вона наважилась вступити до театрального училища у Дніпрі. Добре проявила себе на творчому конкурсі й була прийнята. Так чотирнадцятирічна Тетяна заткнула за пояс всіх, хто недооцінював її.

Тетяна Василівна Салдецька старанно навчалась в училищі й закінчила його в 1982 році. Після чого повернулась у Чернігів, приєдналась до новоствореного місцевого Молодіжного театру та почала грати в ньому. Її першою професійною роллю була Женя Комелькова з “Одинадцяти сторінок воєнної прози” – дівчина, яка втратила рідних під час Другої світової війни, і не здалась. Після цього Тетяна грала Марусю з історії “Про Федота-стрільця” – кмітливу та віддану дружину головного героя Федота. І ще низку ролей, зокрема:

• Макарську у “Старшому сині” – холодну та контролюючу господиню, що любить порядок та спокій;
• Міс Йорк у “Татуйованій троянді” – сувору та манірну вчительку, яка намагається нав’язати оточенню свої уявлення про правильну поведінку;
• Памелу в “Оркестрі” – життєрадісну та емоційну скрипальку, що дратує колег-музикантів своєю безпосередністю;
• Ельміру в “Тартюф” – розумну та терплячу дружину Оргона, що викриває облудну натуру Тартюфа;
• Джемму в “Оводі” – рішучу та сильну наречену Артура;

Тетяна Василівна Салдецька зі студентських років мріяла зіграти Бланш Дюбуа з “Трамвая «Бажання»” – колишню аристократку, яка не здатна прийняти занепад своєї сім’ї і живе ілюзією. Ця роль “прийшла” до Тетяни випадково, її мала грати інша акторка, але вона відмовилась незадовго до виступу. Тетяна ж, своєю чергою, вирішила здійснити мрію і погодилась зіграти Бланш Дюбуа, замість неї. Спочатку їй здавалось, що все пройшло добре. Лише згодом Тетяна зрозуміла, що вона була недостатньо досвідченою для цієї ролі.

Юна Тетяна Салдецька, граючи Бланш Дюбуа, не змогла розкритись по-справжньому. Напевно, боялась показатись на сцені смішною чи не гарною. Тоді як для актора не важливо, як він виглядає, головне, щоб розповісти публіці все, заплановане. А в ідеалі, як говорить Тетяна Василівна, угамувати душевний біль якогось глядача. 

Джерело