Історії Воїнів: пілот штурмовик Су-25 "Пумба"
Пілот "Пумба" з Чернігівщини. Навчався у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Мама військова. "Льотка" прищепила любов до армії. А саме любов до авіації — спостерігання за літаками, бо майже щоліта у своєму дитинстві був у бабусі на Київщині, у Бориспільському районі, поруч з аеропортом. І їх дуже багато якраз над селом пролітало. Дивився і одного разу сказав: "Бачиш, дідо, скоро я так буду прилітати, зовсім скоро". Поки що не пролітав над селом, але дуже хочу. А також майбутньому пілоту подобалися відеоігри, особливо там, де ти можеш літати. Він обожнює це відчуття свободи в трьох вимірах. Вверх, вниз, ліворуч, праворуч, прямо, назад. Це відчуття свободи. Всі три виміри — всі твої. Ти можеш все, що хочеш, робити. Правда, тільки доти, поки у тебе є пальне.
Потім вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Випустився лейтенантом з відзнакою й одразу пішов на службу до військової частини у Миколаєві — 299-та бригада тактичної авіації. Одразу штурмовик. Так у нашого героя розпочалася офіцерська професія із літака-штурмовика. Це був 2019 рік. І всього було два з половиною роки підготуватися до повномасштабної війни. Десь півтора року бригада витрачає на підготовку одного пілота, це було до повномасштабного вторгнення, щоб він був готовий до ведення бойових дій.
Су-25 — літак-штурмовик. Єдина бригада штурмовиків в Україні розташована у Миколаєві — 299-та бригада тактичної авіації імені Василя Никифорова. Пілоти Су-25 працюють безпосередньо на лінії бойового зіткнення для підтримки сухопутних військ. Якщо побратимам з піхоти або з інших наземних підрозділів треба допомога, то тут вступає в дію штурмова або армійська авіація. Їхнє поле дій — тільки по ворогу, який перебуває на землі. Тобто вони не займаються перехватами ракет та знищенням дронів.
23 лютого 2022-го "Пумба" був на чергуванні у Миколаєві зі своїм командиром ескадрильї, підполковником Олександром Жибровим. І до них надійшов дзвінок про можливі заворушення. Зателефонував оперативному черговому, секретним телефоном, і запитав інформацію: чи все в порядку, чи дійсно це так. Його голос був стурбований, він переживав і не хотів нічого казати, але врешті-решт сказав, що російські війська на кордоні з Київською областю, в напрямку Чорнобиля, і необхідно всім приготуватися. Жибров ще не повірив одразу. Увімкнув телевізор, там не було новин про вторгнення, але потім він зайшов до кімнати відпочинку і повідомив, що зараз всіх за тривогою будуть підіймати.
Десь о четвертій ранку, всі такі веселі, думали, що це чергове підняття за тривогою. В авіації без гумору ніяк, а хтось із хлопців і каже: "Та що ви, хлопці, це найкраща робота у світі». І всі хором — "найкраща робота у світі". І одразу після цих слів — вибух. Прилетіла ракета на території аеродрому. Всі одночасно падають на підлогу. І це затишшя після вибуху, буквально секунд п'ять, всі мовчать, ніякої вже немає найкращої роботи. Всі в шоці, не знають, що робити. І тут побачили із Миколаєва, як на горизонті, в бік Херсона, заграва від вибухів.
Потім хтось крикнув: "Виводимо техніку з аеродрому!". "Пумба" пам'ятає, як забіг в будинок, вхопив телефон, навіть шапку не взяв і вибіг. Швиденько побіг до літака і тут біля диспетчерської вежі прилітає ракета, вибухає, як в старих голлівудських фільмах, такий дуже дешевий спецефект. Розлітається в усі боки конфеті, все горить.
Пілот заліз в літак, запустив, щоправда, не з першої спроби, і намагався якомога швидше покинути скупчення літаків. Так в темряві рулив без фар. Періодично вмикав, вимикав. І коли треба було вже злітати, то літак був повністю озброєний: дві бомби, два блоки ракет. Для того всього треба дуже багато енергії й нормальна дистанція для розгону літака, щоб він злетів. Злітаючи, однією рукою тримався за ручку керування літаком, а другою — за ручки катапультування.
Злетів і найперший покинув аеродром. І це було таке відчуття, коли ти покидаєш аеродром, а всі твої побратими на землі, аеродром в огні, і ти не розумієш, що відбувається у повітрі. Можливо, тебе перехоплює якийсь москальський винищувач, або, можливо, може збити хтось зі своїх випадково, або наша ППО почне збивати всі літаючі об'єкти. І з таким страхом летів на новий, невідомий аеродром, на якому ти ні разу не був, та ще й повністю озброєний.
І як тільки "Пумба" прилетів на новий аеродром, розуміє, що не може виконати посадку, бо в нього літак затяжкий. Доповідає диспетчеру, що треба ще одне коло, але таких, як він, у нього було десь 10-15 літаків. І він всіма правдами-неправдами саджає літак на цей аеродром. Перші хвилини, як він ступив на землю, пішов у траву, якомога далі від літака, бо не знав, чи може щось туди прилетіть. Перше, що зробив, — помолився та подякував Богу, що живий, приземлився, що Він дав можливість врятуватися.
Перший бойовий виліт "Пумба" був у бік Києва. Їхній аеродром розташовувався у центральній частині України. Росіяни тоді просувалися у бік Вишгорода через Іванків, Димер. І так як він дуже добре знав, де які є повороти, ліси, всю територію, де можна звернути, заховатися, якщо що, відвести літак, катапультуватися. Але він і розумів, що це, можливо, політ в один кінець, і дуже страшно було. "Пумб" йшов веденим, номером другим. Номером першим йшов заступник командира з безпеки польотів. Як тільки злетів, зрозумів, що цей політ буде на межі усіх можливостей, тому що він був на гранично малій висоті, не більше 10 метрів. Це приблизно верхівки дерев, а то й нижче.
І потім, коли підлітали до Києва, погода була дуже нестабільна. Злітали в центрі України — сонячно, підлітали до Київської області — хмарно. Підлітали до Києва — були опади: мокрий сніг з дощем. Але Київ швидко промайнув. Потім — Київська ГЕС.
Як тільки вийшли під 90 градусів до цілі, почали повертати в бік Київського моря, ведучий почав повертати в бік моря, так низько летить, і він ледь крилом не чіпляє воду. "Пумба" розумів, що треба летіти не гірше, бо він бореться наразі за життя. Летить якомога нижче, якомога швидше, щоб його не побачили, не збили, не засікли. Як тільки пролетіли море, побачили ту дорогу, де мали бути війська противника. Нікого не видно було, тільки пусті вулиці, наче апокаліпсис. Ні людей, ні машин, одні світлофори, які мигають в аварійному режимі жовтим кольором. І ведучий вирішив, що наша задача була завдавати удар саме по цій ділянці, але вже не було противника.
Після того як повернулися в бік нашого аеродрому, летіли й неодноразово натрапляли на колони техніки. "Пумба" спочатку думав, що це ворожі колони, бо вони були в лісопосадках. І вони починали маневрувати, щоб у випадку, якщо по ним стріляє ракета, вона могла пройти повз. Вже на підльоті до аеродрому, десь за 30 кілометрів пілот зрозумів, що не вистачає пального навіть долетіти до аеродрому. Він вже втратив із поля зору свого ведучого, тільки передав йому по зв'язку, що пального залишилось 400 кілограмів, а це — дуже мізерна кількість. І він приймає рішення підійматися якомога вище, що є небезпечно, але це єдиний вихід. Піднявся якомога вище, розшукав той аеродром і зрозумію, що залишилося 150 кілограмів пального й будь-якої миті може вимкнутися двигун літака. Поставив його на самі мінімальні оберти й просто маневрував до смуги. І така ситуація була, що до них дуже багато літаків злетіли на той аеродром, які були не підготовлені до нього. І така картина: "Пумба" заходить на посадку і бачить, що прямо під ним літак, і треба його якось перескочити. Він його перескочив, додав обертів і зрозумів, що все: якщо зараз не сяде - то тільки катапультуватися. Сів, вимкнув двигун, і йому кажуть: "А як ти взагалі долетів? У тебе пального немає взагалі". І це був перший бойовий виліт "Пумби".
Політ, який пам'ятає пілот, в бік Авдіївки. Звичайний, стандартний політ із досвідченим веденим — 52 роки йому. Йому 28 років, він веде, так кажучи, діда на виконання бойового завдання. Виконує удар, і після того, як повертається, ворожий винищувач якраз у наш бік слідував. А вони для того, щоб забезпечити свою безпеку, мають витримувати певну дистанцію до ворога, щоб він не міг випустити ракету в них. Це умовно 100 кілометрів. "Пумба" завдає удар, розвертається і бачить, що у нього один двигун відмовив. Ведений кричить: "Давай скоріше!". А він: "Не можу, двигун відмовив" і згадує, що робити в такій ситуації. Перезапустив двигун, він вийшов на задані оберти, і тоді вже з ведучим, їм дуже сильно пощастило, втекли звідти. Але дуже багато було моментів, коли по них запускали ракети - відходили, маневрували.
Розкажіть історію свого позивного. Чому "Пумба"?
Річ у тім, що з початку війни у всього нашого підрозділу Су-25 був позивний "Акула". Бо наша минула емблема — з орлом, який протикає акулу, і в більшості на цій емблемі була акула у великому масштабі. Я не бачу в цьому логіки, але думаю, що вона десь така. Ми працювали в парі. Наприклад, якщо летять два літаки — це "Акула-1" та "Акула-2". І на війні без гумору ніяк. Бо ми не ми, якщо не маємо ні гумору, ні любові, ні сарказму, і ми не змогли б бути самими собою. І почали обирати, думати, який позивний обрати. І на початку я обрав позивний для себе, бо я був ведучий пари, тобто лідер серед двох літаків — "Принцеса". І літаки були — "Принцеса-1" та "Принцеса-2". Чому принцеса? Тому що ми неодноразово отримували радіоперехоплення від москалів: "Нашу позицію накрили. Хохляцька авіація, повторюю, акули накрили, позивний «Акули»". І мені стало якось дуже смішно, якби я почув ще один із радіоперехватів, і представив просто обличчя москалів, коли вони скажуть: "— Нас накрили. — Хто? — Принцеса накрила". Я просто цього чекав, але, на жаль, так і не дочекався. Був позивний "Принцеса-1" та "Принцеса-2", допоки мого веденого не збили, мого побратима Сергія Пархоменка, Героя України. І після того я змінив свій позивний, тому що вважав, що не має бути більше "Принцеса-2", це був тільки мій побратим Сергій.
Після того я обрав позивний General Glock. У перекладі з англійської — це "Генеральський Глок". Глок — це такий пістолет. Чому саме такий позивний? Бо тоді був дуже ображений, що під час перших трьох-чотирьох місяців повномасштабної війни бойових льотчиків не нагороджували достойно. І у нас люди сильно просили, щоб їх нагородили нагородною зброєю. Бо пілот — це та професія, яка і так наражає на себе небезпеку. І можливість мати з собою нагородну зброю — це можливість захистити себе. У будь-якому випадку, у будь-якому місці, якщо ти її маєш, ти себе захистиш. І нас не нагороджували, а нагороджували — генералів, полковників, і це все висвітлювали, а нас тільки годували обіцянками. Казали, які всі молодці. І я літав General Glock-1, General Glock-2, що також було іронією, з референсом на наших генералів. Так я пролітав десь пів місяця, генерали зрозуміли, що це історія про них, і заборонили використовувати цей позивний.
Я розумів, що треба творити історію і все одно мати якийсь гумор. І що найсмішніше може бути, наприклад, у парі? Це може бути парний позивний. Наприклад, "Том і Джері", "Чіп і Дейл". Я собі вирішив вибрати "Пумба і Тімон". Бо я за статурою такий плотненький хлопчик. І "Пумба" англійською — Warthog, "бородавочник". "Ворток" в класифікації НАТО — це літак А-10. Тобто є якийсь референс, логіка. "Пумба" — це "ворток", а я також пілот штурмовика Су-25. І кожен мій ведений, хто зі мною літав, був "Тімон".
Що для Вас небо зараз?
На жаль, для мене зараз небо — це стрес, небезпека і моя праця. Чому стрес? Бо кожного разу ти хвилюєшся, переживаєш і не розумієш: що буде, що ні. Небезпека — через те, що навіть коли ти у звичайний, мирний час літаєш, все що завгодно може статися з літаком, і ти також можеш або катапультуватися, або ще гірше. А праця — тому що я пілот. І я маю це робити. Як би мені не було страшно.
Коментарі
Дописати коментар