Загиблі герої Чернігівщини: Гурбич Євгеній. Соловей Андрій. Кузьменко Владислав

Молодший сержант Євгеній Гурбич народився 27 січня 1989 року в Ніжині. В 1995 році пішов першокласником до школи № 7, яку закінчив у 2004 році. З 2004 по 2007рік навчався у Ніжинському професійному аграрному ліцеї за професією тракторист - машиніст, слюсар - ремонтник, водій автотранспортних засобів. З 2007 року проходив службу в армії в рядах 95 ОДШБ. Після служби в армії одружився, а в 2013 році народився син, хоча сімейне життя не склалося. Євгеній любив щось крутити та паяти, добре розбирався в електриці, обожнював працювати з електроінструментами.
До повномасштабного вторгнення працював електриком комунікацій інтернету в Києві. Євгеній любив котів та собак, а його мрія була завести єнота, що стало поштовхом для вибору позивного. Завжди акуратний та охайний. Був безвідмовною людиною, готовий завжди прийти на допомогу, енергійний та непосидючий, поспішав жити.
Друзі згадують його мужнім та відповідальним, улюбленою фразою якого була: "Будь нормальним до кінця!" Вона й визначала його життєву позицію. Євгеній проживав з мамою, бабусею та рідним молодшим братом Олександром з яким вони народилися в один день із різницею у вісім років. Брат хворів на лейкемію і Євгеній став для нього донором. Але це не принесло бажаного результату і брат помер ще до повномасштабного вторгнення. У квітні 2022 року Євгеній, позивний "Єнот", добровільно доєднався до лав ЗСУ. Маму намагався заспокоїти фразою: "Життя таке, воно бентежне." А бабусі казав: "бабуль, тільки дочекайся мене" От вона і дочекалася, а він ні.
Служив у 66-й ОМБр ім. князя М. Хороброго. Отримав молодшого сержанта, та був призначений командиром розрахунку мінометного відділення. В 2022 році отримав поранення в боях під Мар'їнкою, брав участь у визволенні Лиману Донецької області. 28 липня 2025 року Євгеній загинув під час виконання бойового завдання під Карпівкою Краматорського району на Донеччині.
3 серпня 2025 року був похований в місті Ніжин на фрунзівському кладовищі поряд з могилою свого брата. Ветеран війни та учасник бойових дій.
Нагороджений відзнакою міністра оборони України за поранення в травні 2024 року та відзнакою Хрест Ракетних Військ і Артилерії у вересні 2024 року.
Отримав грамоту командира 2 механізованого батальйону військової частини А 7014 за старанність та сумлінне виконання службових обов'язків. Має подяки та привітання до дня захисника України. У нього залишилася мати, бабуся та 12-річний син.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Андрій Анатолійович Соловей народився військовий 19 липня 1986 року в селищі Козелець Чернігівської області. Тут він закінчив Козелецьку ЗОШ І-Ш ступенів № 3. Після школи  навчався в Остерському будівельному технікумі. 

Проходив строкову службу з 2005 по 2006.

Працював в комерційних структурах охоронником та будівельником.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 28 лютого 2022 року добровільно пішов захищати рідну землю від ворожої агресії. Захищав Чернігівщину. Під час служби неодноразово отримував поранення. Але не зміг сидіти вдома, та після відновлення, знову повертався боронити Батьківщину.

«Під час виконання бойового завдання на Східному напрямку життя Героя обірвалось в боротьбі за свободу кожного з нас. Вдома на солдата чекали: мати, сестра. Світлі спогади про Андрія назавжди залишаться у серцях рідних, друзів, побратимів, усіх, хто його знав, любив та шанував. 

 Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Владислав Кузьменко народився 28 вересня 1999 року в Бахмачі. Тут виріс, навчався. Пройшов строкову службу в ЗСУ.

Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав тероборони рідного краю. Згодом жив і працював у селі Мервичі на Львівщині, де й одружився.

У 2024 році був мобілізований до лав Збройних Сил України.

З 29 листопада 2024 року Владислав вважався зниклим безвісти. Була надія, що він повернеться додому, та, на превеликий жаль, війна забрала ще одне молоде життя…

Владислав загинув у бою за Україну, її свободу й незалежність, вірний присязі та Батьківщині. Його тіло було повернуто під час квітневого обміну. Особу Героя підтверджено за допомогою ДНК-експертизи.

Вірний син України. Справжній Герой. Надійний побратим.

Щирі співчуття рідним, близьким та друзям Владислава.

Поховають Захисника за місцем проживання — у селі Мервичі.

Вічна пам’ять і слава Герою!