Загиблі герої Чернігівщини: Гурбич Євгеній. Соловей Андрій. Кузьменко Владислав

Молодший сержант Євгеній Гурбич народився 27 січня 1989 року в Ніжині. Закінчив школу № 7, далі навчався у Ніжинському професійному аграрному ліцеї.

До повномасштабного вторгнення Євгеній працював електриком комунікацій інтернету в Києві.

"Він любив щось покрутити, в електриці порозбиратися. Його батько таке любив і він теж", — каже Алла Гурбич.

Друг Всеволод Северин розповів, що Євгеній був дуже мужнім, завжди подавав приклад. Улюблена фраза загиблого: "Будь нормальним до кінця!"

Євгеній мав рідного брата, вони народилися в один день із різницею у вісім років. Брат хворів на лейкемію і ще до повномасштабного вторгнення помер. Євгеній був донором для свого брата і дуже важко переживав його смерть.

"Я так раділа, що вони в один день народилися. Усе думала, до кого ж першого йти на день народження", — каже мати.

У квітні 2022 року чоловік добровільно доєднався до лав ЗСУ. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.

28 липня 2025 року військовий загинув під час виконання бойового завдання під Карпівкою Краматорського району, що на Донеччині. Поховали Євгенія на Фрунзівському кладовищі в Ніжині. У нього залишилася мати, бабуся, цивільна дружина та 12-річний син.

Андрій Анатолійович Соловей народився військовий 19 липня 1986 року в селищі Козелець Чернігівської області. Тут він закінчив Козелецьку ЗОШ І-Ш ступенів № 3. Після школи  навчався в Остерському будівельному технікумі. 

Проходив строкову службу з 2005 по 2006.

Працював в комерційних структурах охоронником та будівельником.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 28 лютого 2022 року добровільно пішов захищати рідну землю від ворожої агресії. Захищав Чернігівщину. Під час служби неодноразово отримував поранення. Але не зміг сидіти вдома, та після відновлення, знову повертався боронити Батьківщину.

«Під час виконання бойового завдання на Східному напрямку життя Героя обірвалось в боротьбі за свободу кожного з нас. Вдома на солдата чекали: мати, сестра. Світлі спогади про Андрія назавжди залишаться у серцях рідних, друзів, побратимів, усіх, хто його знав, любив та шанував. 

Владислав Кузьменко народився 28 вересня 1999 року в Бахмачі. Тут виріс, навчався. Пройшов строкову службу в ЗСУ.

Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав тероборони рідного краю. Згодом жив і працював у селі Мервичі на Львівщині, де й одружився.

У 2024 році був мобілізований до лав Збройних Сил України.

З 29 листопада 2024 року Владислав вважався зниклим безвісти. Була надія, що він повернеться додому, та, на превеликий жаль, війна забрала ще одне молоде життя…

Владислав загинув у бою за Україну, її свободу й незалежність, вірний присязі та Батьківщині. Його тіло було повернуто під час квітневого обміну. Особу Героя підтверджено за допомогою ДНК-експертизи.

Вірний син України. Справжній Герой. Надійний побратим.

Щирі співчуття рідним, близьким та друзям Владислава.

Поховають Захисника за місцем проживання — у селі Мервичі.

Вічна пам’ять і слава Герою!