Загиблі герої Чернігівщини: Хоменко Олексій. Кошлак Денис. Хрипко Михайло

Хоменко Олексій Миколайович народився 22.03.1983 року в селі Талалаївка.

В 2000 р закінчив Ніжинську школу №9 школу. Після школи вступив до професійного-технічного училища №11 та здобув кваліфікацію радіомеханіка з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури.

З 2022 року долучився до лав ЗСУ.

Олексій Миколайович загинув 13 грудня 2024 року під час виконанні бойового завдання в Покровському районі.

Вдома залишились дружина, донька, син, сестра.

Денис Кошлак народився 26 серпня 1991 року у Чернігові. Коли почалася російсько-українська війна, без вагань добровольцем пішов на фронт. Він єдиний син у матері — тож вона до контузії Дениса так і не знала толком, де він. «Казав, що гуляю по Маріуполю, що дівчата тут красиві, що морозиво їм». А насправді він в той час був у Широкиному.

Коли Денис більше року відвоював і повернувся з непростою контузією, у нього відбувся перегляд кола друзів і приятелів: «Є такі, що кажуть — ти воював за владу, за гроші, незрозуміло за кого війна. Вони випали з числа моїх товаришів. Він не став з ними дискутувати, порадив тільки на пару днів з’їздити на фронт, послухати розповіді жителів сіл про те, як росіяни били по них, ґвалтували дівчат, розстрілювали неугодних...» — казав Денис Кошлак.

Денис Кошлак — морський піхотинець. Їх довго тренували — біля Житомира, де Тетерів пробивається крізь гори, на Миколаївщині, де розташована частина. Вперше в житті Денис стрибав із парашутом, видирався на гори, але воювати довелося без цих умінь: він був навідником ДШК, станкового кулемета. 35 кілограмів ваги потягати на собі, та ще з патронами, нелегко — а на вигляд Денис худенький парубчак.

Контузили Дениса росіяни під час трансляції матчу Росія — Уельс: саме тоді відбувалися активні обстріли, перший — на початку трансляції, другий — під час перерви і третій — по закінченню. Гумор такий на фронті... Міна влетіла в маленьку кімнату, з якої відстрілювався Денис, і він перестав чути. Але не кинув свого кулемета, і командир роти відірвав його вже майже силою, бо морський піхотинець бачив тільки, як у того ворушаться губи, але слів не чув. На американському «Хаммері» (і за те спасибі, хоч зброї гаранти Будапештського договору нам і не дали!) контуженого бійця доставили в госпіталь. Підлікувавшись, він ще раз потрапив у те ж Широкине і за той же ДШК, але госпіталь підняв галас: де подівся боєць, що не долікувався? А він саме отримав від волонтерів такі класні навушники — розмову чути, а вибухи ні. Довелося віддати наступнику...

Помер 11 лютого 2023 року.

Михайло Хрипко народився 30 серпня 1976 року в Срібному. Закінчив Срібнянську середню школу. Навчався в Чернігівському музичному училищі імені Левка Ревуцького та в Київському інституті культури.

Працював в управлінні соціального захисту населення, у фінансовому управлінні Срібнянської райдержадміністрації.

Загинув 21 вересня 2024 року на Донеччині.