Загиблі герої Чернігівщини: Синицький Ігор. Лозовий Олександр. Байбарацький Олександр

Синицький Ігор Валерійович народився 5 серпня 1990 року в місті Чернігів. З початку повномасштабного вторгнення він добровільно став на захист України у лавах 119 окремої бригади територіальної оборони, 166 батальйону. Солдат загинув під час виконання бойового завдання внаслідок прямого зіткнення з противником. До останнього моменту залишався на бойовій позиції, забезпечуючи прикриття побратимів і виконуючи наказ ціною власного життя. У Ігоря залишилися дві маленькі донечки, які ростимуть без батька, але з гордістю за його подвиг. Ігор став прикладом мужності, самопожертви та незламного духу українського воїна.

Олександр Володимирович Лозовий народився 6 серпня 1963 року у селищі Мала Дівиця. Навчався у Малодівицькій школі, яку закінчив у 1980 році, після чого вступив до Ніжинського технічного училища №2.

У 1981 році був призваний до лав Збройних Сил України та направлений для виконання інтернаціонального обов’язку в Республіку Афганістан.

Після закінчення військової служби працював на заводі «Більшовик» та навчався у Київському політехнічному інституті. Тут зустрів свою майбутню дружину Світлану, з якою одружився у 1985 році. У подружжя народилися син і донька.

Професійна діяльність Олександра Володимировича була успішною: він обіймав посаду заступника директора, а згодом — директора департаменту логістики компанії «Агромат». За свою працю був відзначений Відзнакою Президента України.

У перші дні повномасштабного вторгнення, не вагаючись жодної миті, Олександр добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Брав участь у визволенні Чернігівщини та Сумщини. Згодом його десантно-штурмову бригаду було направлено на Донеччину.

10 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання у місті Бахмут, Олександр Володимирович Лозовий загинув, героїчно виконуючи свій військовий і громадянський обов’язок у боротьбі за незалежність України.

Поховали Героя в місті Києві.

Колеги та друзі пам’ятають його - як надійного товариша, доброзичливого, відповідального, щирого, завжди готового підтримати у важку хвилину. Для рідних він назавжди залишився люблячим сином, чудовим дідусем, батьком, чоловіком і братом, який був поруч і в свята, і в будні.

Він вижив у пеклі Афганської війни й через 40 років знову прийняв бій — цього разу за свободу та цілісність своєї держави.

Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Олександр Байбарацький народився 29 червня 1985 року в селі Високе колишнього Борзнянського району Чернігівської області. З 1991 по 2002 роки навчався у Височанській загальноосвітній школі. Під час навчання був активним учасником шкільної команди КВК, чим завжди пишався. Після закінчення школи вступив до Люботинського професійного ліцею залізничного транспорту, здобув професію помічника машиніста тепловоза-електровоза.

З квітня 2004 року проходив строкову службу в ЗСУ.

Після демобілізації працював у ЗАТ "Київський ЕВРЗ" слюсарем з ремонту рухомого складу, потім, у 2007 - 2012 рр., – помічником машиніста електровоза в основному локомотивному депо станції Конотоп Південно-Західної залізниці.

У 2015-2016 роках брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей на посаді командира відділення комендантського взводу.

У 2021 році працював машиністом тепловоза ТОВ "Компанія Новотек".

24 лютого 2022 року Олександра мобілізували до лав Збройних Сил України. Захищав Чернігівщину, воював на Донецькому та Луганському напрямках.

За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, указом Президента України від 30 березня 2023 року нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Головний сержант командир стрілецького відділення Олександр Байбарацький загинув 2 серпня 2025 року в бою на Луганщині.

Поховали воїна у рідному селі.